Теодор Драйзер - Американська трагедія

Не знаю, чи живете ви ще в Канзас-Сіті. Напиши мені, будь ласка, де ви і як живете. Мені дуже хочеться довідатися все про вас і розповісти про себе. Слово честі, мамо, я з радістю писатиму тобі, якщо тільки ти хочеш. Тут я такий самітний. Але ти все-таки будь обережна' і нікому не кажи, де я. З цього можуть вийти великі неприємності, а я так старався почати нове життя і тепер тільки-но влаштувався. Повір мені, я нічого поганого не зробив, справді, нічого, що б там не говорили газети, — я тільки поїхав разом з усіма. Але я боявся, що мене покарають за те, чого я не робив. Я просто не міг тоді повернутися додому. Я зовсім не винуватий, але я боявся, що саме подумаєте ви з батьком. Мене запросили, і я поїхав, але він сказав, що я просив його взяти машину і підганяв по дорозі назад, — це неправда. Він сам узяв машину і запросив усіх нас. Може, ми всі винуваті, що збили цю дівчинку, але ж ми не хотіли цього. Це трапилося випадково. І мені страшенно шкода, що так сталося. Скільки горя я тобі завдав! І саме тоді, коли тобі так була потрібна моя допомога! Просто жах! Але я все-таки сподіваюся, що ти простиш мені, мамо, — правда?

Я дуже хочу знати, як ви всі живете. Як Еста, Джулія, Френк, батько? Де ви і що робите? Ти ж знаєш, як я люблю тебе, мамо. Тепер я дечого навчився і краще все розумію. Я хотів би здобути якесь становище в житті. Сподіваюся, що мені пощастить. У мене тепер досить непогане місце, правда, не таке, як у Канзас-Сіті, та все-таки цілком пристойне, хоч і в іншому роді. Але я хочу домогтися чого-небудь кращого. Тільки я постараюся більше не працювати в готелях. Це не підхоже діло для таких, як я. По-моєму, не варто забиратися так високо. Бачиш, я тепер порозумнішав. Там, де я служу, мною задоволені, але я хочу досягнути кращого становища. Крім того, заробляю я не так багато, — вистачає тільки на необхідне: кімната, харчі, одяг. Але я все-таки стараюся потрошки відкладати, бо хочу знайти собі яке-небудь підхоже заняття, щоб можна було чого-небудь навчитися. В наш час кожна людина повинна мати свою спеціальність, тепер я це розумію.

Напиши мені, мамо, про все, я дуже хочу знати, як ви всі живете і що робите. Перекажи привітання Френку, Джулії, батькові та Есті, якщо всі вони ще живуть з тобою. Я люблю тебе по-старому і сподіваюся, що ти все-таки теж любиш мене. Правда? Я не підписуюсь справжнім ім'ям, бо це, може, ще рисковано (я не користувався ним з того часу, як виїхав із Канзас-Сіті). Підписуюсь іншим ім’ям, але сподіваюся, що дуже скоро зможу відмовитися від нього і знову носити справжнє прізвище. Хотів би зробити це тепер, але поки що боюся. Якщо захочеш написати мені, адресуй листи Гаррі Тенету, до запитання, Чікаго.

Буду чекати скорої відповіді. Підписуюся так, щоб не заподіяти ні вам, ні собі ще нових неприємностей, розумієш? Але як тільки буду цілком певний, що з тією історією покінчено, я, звичайно, знову візьму своє справжнє ім'я.

Твій люблячий син».

Замість підпису він провів риску, написав під нею «ти знаєш» і послав листа.

І тому що мати, не знаючи, де він знаходиться, безперестану турбувалася про нього, він дуже скоро одержав відповідь; на конверті був поштовий штемпель Денвера, це дуже здивувало Клайда, бо він думав, що сім’я все ще живе в Канзас-Сіті.

«Дорогий сину!

Я була дуже здивована і обрадувана, коли одержала листа від мого хлопчика і довідалася, що він живий і здоровий. Я весь час сподівалася і молилася, щоб ти знову повернувся на шлях доброчесності— єдиний шлях, який може привести до успіху і щастя, і щоб господь дозволив мені одержати звістку про тебе і довідатися, ЩО ти живий і здоровий і працюєш чесно. І от бог почув мої молитви. Я знала, що він почує. Хай буде благословенне його святе ім'я!

Я не осуджую тебе за те страшне нещастя, яке спіткало тебе, і за ті страждання й ганьбу, які ти стягнув на себе і на всіх нас, бо я добре знаю, як диявол спокушає і переслідує всіх нас, смертних, і особливо таке дитя, як ти. Коли б ти знав, мій сину, як треба стерегтися, щоб уникнути тенет диявола! Адже поперед тебе простягається довгий шлях. Чи будеш ти завжди пильний і чи постараєшся залишатися вірним ученню нашого спасителя, яке я намагалася втілити в розумі й серцях моїх любих дітей? Чи зупинишся ти і чи прислухаєшся до голосу нашого господа, який завжди з

нами і спрямовує наші стопи по кам'янистому шляху, що веде в царство небесне, більш прекрасне, ніж ми в нашому земному житті можемо собі уявити? Обіцяй мені, дитя моє, що ти твердо додержуватимеш напучення, набутого тобою в дитинстві, і завжди пам’ятатимеш, що сила — в справедливості, і ніколи, ніколи, мій хлопчику, не доторкайся до вина, хто б тобі його не пропонував. Ось де диявол панує в усій своїй славі і завжди ладен взяти верх над слабким. Пам’ятай завжди те, що я тобі так часто говорила: «Вино — обманщик, пити — значить впасти в безумство, хто піддається обманові—той не мудрий». Моя найпалкіша молитва тепер проте, щоб ці слова лунали у вухах твоїх кожного разу, як тебе знайде спокуса, бо я переконана, що саме вино було справжньою причиною того страшного нещастя.

Я багато перестраждала тоді через тебе, Клайд, і все це сталося саме тоді, коли мені довелося витерпіти таке страшне випробування через Есту. Я мало не втратила її. Вона була така слабка. Бідна дитина, вона дорого заплатила за свій гріх! Нам довелося наробити боргів і потім довго працювати, щоб сплатити їх. Але тепер ми, нарешті, розплатилися, і наші справи вже не такі погані, як раніше.

Як бачиш, ми тепер у Денвері. У нас тут власна місія: вона міститься у великому будинку, так що всім нам вистачає місця, і ми ще здаємо внайми кілька кімнат, — цим завідує Еста. До речі, вона тепер місіс Ніксон. У неї чудовий хлопчик, він дуже нагадує нам з батьком тебе, коли ти був дитиною. Дивлячись на його пустощі, ми так часто згадуємо тебе, що нам навіть здається, начеб ти знову став маленьким і повернувся до нас. І