Джеймс Хедлі Чейз - Ось ваш вінець, леді

Моє припущення, що дістануся містечка за годину, було доволі точним. Стрілки годинника на панелі приладів показували чверть по третій, коли я помітив кілька вуличних ліхтарів Платтсвіля. Тоді відпустив педаль зчеплення та зупинився на узбіччі. Легкий посмик автівки розбудив Марді, й вона нервово випросталася на сидінні.

— Усе гаразд, крихітко, — швидко запевнив дружину. — Ми майже дісталися одного містечка. Я подумав, що, може, ти зі мною все обговориш, перш ніж ми поїдемо далі.

Вона визирнула у вікно, відтак обернулася до мене та поклала свої долоні на мою руку.

— О, Ніку, як добре, що ти зі мною, — сказала Марді доволі рівним голосом, і стало зрозуміло, що до неї повернулося самовладання.

Я запалив дві цигарки і дав одну Марді.

— Ми здолали чималий шлях, — звернувсь до неї. — Тож тобі не треба більше боятися.

Дружина похитала головою.

— Ні, зараз зі мною все гаразд. Я була така налякана, Ніку. Хотіла утекти якнайдалі. Я не хочу повертатися. Пообіцяй мені, що ти більше ніколи не повернешся до того міста.

Я поплескав її по руці.

— Ну ж бо, годі тобі. Тепер усе гаразд. Ми очистили місто від тієї банди. Тобі більше немає потреби хвилюватися. Ми передали усю ту справу Федеральному бюро розслідувань, тож тепер це клопіт федералів...

Марді схопилася за мою руку.

— Усю ту справу? — перепитала дружина й знову затремтіла. — Іти мусиш у ній фігурувати?

— Заспокойся. Від цього розслідування я триматимусь осторонь. Усе зробить Еккі. Ми з тобою будемо непричетні.

Марді глибоко вдихнула.

— Зрозуміло, — сказала дружина.

— Я мушу знати, що сталось у будиночку.

Вона обернулась та поглянула на мене.

— Що сталося? Що ти маєш на увазі, запитуючи мене, що сталося?

Я трохи розвернувся на сидінні.

— Куди ти зникла? Я повернувсь до будиночка, а тебе там не було.

Марді тремтіла.

— Ні... Я злякалася та втекла звідти.

— Що ж тебе так налякало, мила? Куди ти втекла?

— Я не хочу про це говорити, Ніку. Чи не могли б ми просто їхати далі?

Я обійняв дружину та розвернув обличчям до себе, промовивши:

— Вибач, крихітко, та це серйозно. Коли я повернувсь до будиночка, то не знайшов тебе, натомість знайшов мертву Блонді.

Я відчув, як тіло Марді заціпеніло.

— Мертву? Ти хочеш сказати, що її хтось убив?

— Так... хтось її убив.

Марді тихо заплакала.

— О, Ніку, а вона ж прийшла, аби мене застерегти. Вона прийшла та попередила, що вони йдуть по мене. Я так злякалася, що побігла до лісу, а її залишила у будинку. Блонді повідомила: Кац сказав їй, що Спенсер хоче прибрати нас зі свого шляху. Запевняла — Спенсер думає, що ми з тобою забагато знаємо і що Кац вже виїхав до нашого будиночка.

— Але ж Спенсер не знав, що ми живемо у тому будиночку, — заперечив я.

Марді опустила голову.

— Він знає усе... кажу тобі, він знає все.

Я пригорнув дружину, заспокоюючи:

— Ну, зараз це йому анітрохи не допоможе. Цьому типові буде непереливки, коли федерали прищемлять йому хвоста. Слухай, крихітко, може, ми зупинимося у цьому містечку, доки ту банду розіб'ють ущент, а тоді зможемо повернутися додому та почати все спочатку?

Марді похитала головою.

— Я не можу думати про це зараз. Розкажи мені про ту жінку... що з нею сталося, Ніку? Ти повідомив поліцію?

Я бачив, що вона не заспокоїться, поки не почує від мене усієї історії. Тож, оминаючи бридкі деталі, розповів дружині про те, як повернувся до рибальського будиночка, як думав, що її вбили, як знайшов Блонді та що сталося потім. Марді сиділа, ховаючи від мене своє обличчя та тихо плакала.

— Отак воно й було, мила, — завершив я. — І тобі нема чого плакати. Може, вона й прийшла для того, щоби тебе застерегти, та однаково її рано чи пізно спіткала би така доля. Блонді була грубою дівкою, й тобі не варто за нею побиватися.

Марді приклала хустинку до носа, зиркнула в мій бік блискучими очима й запитала:

— Що змусило її отак прийти до нашого будиночка і ризикувати власним життям заради мене?

Я схилився до керма та завів двигун, промовивши.

— Хтозна. Я ніколи б не подумав, що вона на таке здатна.

Щойно рушивши автівкою з місця, мені сяйнула інша думка.

— А як ти знала, що я приїду до Сари Спенсер?

— Я мусила ризикнути... Я не знала напевне, чи ти туди приїдеш, проте не знала, де ще зможу тебе знайти. Тому й подумала, що, повернувшись до будиночка та не знайшовши там мене, ти рано чи пізно поїдеш додому до Сари Спенсер.

— Це дуже розумно з твого боку, крихітко, — захоплено сказав я. — Це дуже розумно.

Потому ми їхали мовчки. Я розумів, що Марді досі напружена. Гадаю, її неабияк приголомшила новина про смерть Блонді. Я тішився, коли ми, зрештою, в'їхали у Платтсвіль та знайшли місцевий готельчик, у якому могли би зупинитися.

Хлопець за стійкою готелю був на три чверті мертвий, та однієї чверті життя йому вистачило, щоби забезпечити нас із дружиною спальнею, а мене — випивкою. Коли ми залишилися самі, я припав до пляшки так сильно, як не припадав до більшості пляшок. Марді занурилась у велике, старомодне ліжко. Від утоми її голова сама хилилася на подушки.

Я кинув на неї єдиний погляд і прийняв рішення.

— Вкладайся просто зараз і спи. А я тим часом зателефоную Еккі та повернуся. Ну ж бо, мила, дозволь мені спершу подбати про тебе.

Марді підвела голову.

— Усе гаразд, Ніку, сходи зателефонуй, а я вже якось дам собі раду. Ну ж бо, що раніше ти підеш, то раніше повернешся.

Це було слушно, тож я залишив дружину та спустився сходами, аби зателефонувати Еккі. Цей хлопець був сповнений новин. Він не дав мені ані найменшого шансу розповісти, де перебуваю, а відразу почав викладати свою історію.

— Ох, що я тобі розкажу! Таж нічого подібного не траплялося ще з часів пожежі у Сан-Франциско[62]! — репетував Еккі в слухавку. — Ти мусиш про це почути, і то швидко. Так от, оборудки «Тканин Маккензі» було викрито, й зчинилася така буча, аж пекло сміється! Отож, подавсь я до