Брем Стокер - Самоцвіт семи зірок, Брем Стокер

був у мене на початку дня. Незабаром я відчув, що радію: Маргарет переконала мене в тому, що нам нічого не загрожуватиме під час Експерименту. Я піднявся в свою кімнату і вклався на дивані.

Мене розбудив Корбек.

— Ходімо до печери! Містер Трелоні хоче бачити всіх нас там. Поспішіть!

Я схопився і побіг вниз до печери. Там були всі, крім Маргарет, яка прийшла одразу ж після мене, несучи на руках Сильвіо. Кіт побачив мумію і спробував випручатися з рук, та Маргарет міцно його тримала і заспокоювала. Я поглянув на годинник. Була майже восьма.

Коли Маргарет приєдналась до нас, батько з м’якою наполегливістю запитав її:

— Ти віриш, Маргарет, що цариця Тера з власної волі вирішила розлучитися цієї ночі зі своєю свободою? Стати лише мумією і нічим більше, поки не завершиться експеримент? Ми можемо бути певними, що вона буде безсила за будь-яких обставин, поки все не закінчиться і не здійсниться акт воскресіння?

По паузі Маргарет відповіла тихим голосом:

— Так!

Під час цієї паузи змінилася її зовнішність, вираз обличчя, голос і манери. Навіть Сильвіо відчув це і перелякано випручався з її рук, а вона, здається, цього й не помітила. Я чекав, що кіт нападе на мумію, але він боявся й наблизитися до неї. Я взяв його на руки, і, вмостившись там, він заспокоївся. Містер Трелоні знову заговорив:

— Ти впевнена в тому, що кажеш? Ти віриш у це усією душею?

Обличчя Маргарет втратило відсторонений вираз, тепер воно, здавалось, було осяяне відданістю такої особи, якій довірено виголошувати великі істини. Вона відповіла голосом, який хоч і був тихий, але вібрував від переконаності:

— Я це знаю! Моє знання перевершує віру!

Містер Трелоні знову заговорив:

— Якщо ти настільки певна, то чи можеш ти довести це в інший спосіб?

— Так! — безстрашно відказала вона.

— Навіть пославши на смерть свого охоронця?

Вона мовчала, і я бачив, що вона страждає. Я вже хотів був утрутитися, та містер Трелоні глянув на мене, і я затнувся. Всі були мов зачаровані. Перед нами відбувалося те, чого ми не розуміли!

Містер Трелоні підійшов до стіни й відчинив віконниці. В печері повіяло морським вітром. Показавши на сонце, яке сідало в море, твердим рішучим голосом, який пам’ятатиму я до скону, він сказав:

— Вибирай! Говори! Коли сонце сховається, буде запізно!

Неземна краса вечірнього сонця осяяла обличчя Маргарет, і вона відказала:

— Навіть це!

І підійшовши до маленького столика, поклала руку на мумію кота. Чистим дзвінким голосом вона сказала:

— Якби я була Терою, то мовила б: «Забирай усе, що маю! Ця ніч лише для богів!»

Коли вона виголосила це, сонце сіло і холодна тінь раптом укрила всіх нас. Якусь мить ми стояли непорушно. Сильвіо зіскочив із моїх рук і побіг до своєї господині. Тепер він не звертав жодної уваги на мумію.

— Сонце сіло, батьку! — сумно сказала Маргарет. — Чи хтось із нас побачить його знову? Настала ніч ночей!

Розділ XIX

Великий експеримент

Всі ми змінилися. Напевне, вплинула на нас незрима присутність цариці Тери — і вигляд наш, і дії були такі, ніби на нас зійшла велика благодать.

Зміни виявилися в кожного по-різному. Маргарет була сумна, доктор Вінчестер — в піднесеному гуморі, містер Корбек був занурений у спогади, а я радів, бо вже не тривожився за Маргарет.

Що ж до містера Трелоні, то він змінився менше, ніж ми. В нього був характер лідера, тож головною була для нього мета, все інше відступало на задній план. Він попросив чоловіків пройти за ним, і, вийшовши в хол, ми незабаром спромоглися спустити в печеру дубовий стіл, який стояв під стіною в холі. Ми поставили його під купою електричних ламп посередині печери. Маргарет деякий час спостерігала, тоді раптом обличчя її зблідло, і стурбованим голосом вона запитала:

— Що ти хочеш зробити, батьку?

— Розгорнути мумію кота! Цариці Тері сьогодні не буде потрібен її охоронець. Якщо він їй знадобиться, це може бути для нас небезпечно, тому ми його знешкодимо. Ти стурбована, люба?

— О ні! — відповіла вона швидко. — Але я подумала про мого Сильвіо! Якби він був мумією і його хтось збирався розгорнути…

Містер Трелоні приготував ножиці й поклав мумію кота на столі. Наша робота почалася похмуро; моє серце впало, коли я подумав, що може статися глупої ночі в цьому віддаленому будинку. Відчуття самотності й відокремленості від світу посилювалося зловісним завиванням вітру й гуркотом прибою.

На мумії була неймовірна кількість бинтів. Містер Трелоні рвав їх, і в повітрі повисла хмара їдкого червоного пилу. Щойно він зняв останнього бинта, ми побачили кота, який сидів на задніх лапах, його шерсть, зуби і пазурі повністю збереглися. Очі були заплющені, вуса стирчали врізнобіч, мов у живого. Це був прегарний і дуже великий тигровий кіт, але ми затремтіли від жаху: на його пащі й кігтях були криваві плями! Першим прийшов до тями доктор Вінчестер. Він вийняв збільшувальне скло і почав досліджувати ті плями.

— Як і передбачалося, — нарешті сказав лікар, — цей кіт має сім пазурів!

Він дістав аркуш із подряпинами від кігтів Сильвіо, де також були позначені олівцем сліди на зап’ясті містера Трелоні, й приклав