Джек Лондон - Серця трьох, Джек Лондон

Не встигла вона вийти, як з'явився жрець Сонця у супроводі кількох юнаків - ніби на те, щоб забрати посуд і недоїдений сніданок. Двоє чи троє з них, нахилившись, почали прибирати посуд, решта на знак жерця кинулася на гостей, зв’язала їм руки за спиною і повела до вівтаря Сонця, де вже зібралось усе плем’я. Там їх прив’язали до стовпів, щойно вбитих у землю. Багато послужливих рук накидали їм хмизу по самі коліна.

- Випростайтесь і надміться, як справжній іспанець! - з образливою зневагою напучував Тореса Френк.- Ви ж бо сам да Васко. Багато століть тому ви були на землі, в цій саме долині, разом із предками цих покручів.

- Ви повинні вмерти,- звернувся до них жрець Сонця, а Загублені Душі одностайно закивали головами.- Протягом чотирьохсот років, відколи ми тут живемо, ми вбиваємо всіх чужинців. Вас не вбили, і бог Сонця через це розсердився на нас. Вогонь на нашім вівтарі погас.- Загублені Душі заревли, заголосили й загупали себе в груди.- Отже, щоб угамувати гнів божий, ви повинні негайно вмерти.

- Бережіться! - крикнув Торес, якому Леонсія і Френк пошепки підказували, що говорити.- Я - да Васко! Я тільки-но зійшов із Сонця.- Головою, бо руки йому були зв’язані, він показав на погруддя біля вівтаря.- Я той самий да Васко. Чотириста років тому я привів сюди ваших предків і залишив їх тут, наказавши дожидатися мене.

Жрець Сонця видимо завагався.

- Ну, старий, відповідай мерщій божественному да Васко! - промовив Френк.

- Звідки можу я знати, що він божественний? - спитав жрець.- Хіба я сам не схожий із ним? А хіба я божественний? Хіба я да Васко? Чи то він да Васко? А може, да Васко й досі на Сонці? Я тільки знаю добре, що я людина й народився від жінки. Це було тричі по двадцять і ще вісімнадцять років тому, і я знаю, що я не да Васко.

- Ти не відповів ще да Васко! - погрозливо вигукнув Френк; нахилившись до Тореса, він крізь зуби просичав англійською мовою: - Та набундючтеся ж, хай вам чорт! Запишайтеся!..

Жрець зніяковів на хвилинку, а потім удався до Тореса:

- Я вірний жрець Сонця і не можу зламати своєї обітниці. Якщо ти й справді божественний да Васко, то мусиш відповісти на одно моє запитання.

Торес із величною погордою кивнув головою.

- Чи любиш ти золото?

- Чи люблю я золото? - засміявся Торес.- Я великий капітан на Сонці, а Сонце зроблене з золота. Золото! Воно для мене важить не більше, ніж багно під моїми ногами або камінь на ваших горах.

- Чудово! - похвалила Леонсія.

- Тоді, божественний да Васко,- принижено промовив жрець, не мігши, щоправда, цілком приховати радості в голосі,- тоді ти спроможешся скласти наш стародавній і звичайний іспит. Якщо, випивши золотого питва, ти ще раз скажеш, що ти да Васко, я і всі ми вклонимося тобі й визнаємо твоє божественне походження. Нам випадало бачити захожих. Вони завжди жадали золота. А коли ми вгамовували їхню жадобу, вони не жадали вже більше нічого, бо були мертві.

Жрець говорив, а Загублені Душі уважно дивилися на нього, і так само уважно, але вже стурбовано, дивилися на нього й прибульці. Тим часом жрець засунув руку у велику шкіряну торбу, підійшов до казана, що стояв на триніжку коло вівтаря, й почав кидати в нього цілі жмені золота. Полонені були так близько, що бачили, як золото топиться і, наповнюючи казан, обертається в питво для Тореса.

Дівчинка, користуючись із свого особливого становища серед Загублених Душ, підступила до жерця Сонця й голосно сказала:

- Та це ж да Васко, капітан да Васко, божественний капітан да Васко, що давно привів сюди наших предків!

Насупивши брови, жрець хотів примусити її замовкнути, та дівчинка все повторювала свої слова і раз у раз красномовно показувала то на погруддя, то на Тореса. Жрець зрозумів, що нічого не зможе вдіяти, і подумки прокляв грішну любов, що зв’язала його з матір’ю дівчинки і дала йому доньку.

- Годі! - з серцем наказав він.- Це не твоє діло. Якщо він капітан да Васко, божественний да Васко, це питво йому не завадить.

І він вилив розтоплене золото в грубий череп’яний глечик, що стояв коло вівтаря. На його знак кілька юнаків, повідкладавши на бік свої списи, підійшли до Леонсії з певним наміром силоміць розтулити їй рота.

- Стійте! - спинив їх Френк гучним голосом.- Вона ж не божественна, як да Васко. Ви спробуйте питво на ньому.

У відповідь на це Торес обдарував Френка лютим поглядом.

- Тримайтеся з ним гордо,- навчав його Френк.- Відмовтесь пити. Покажіть йому напис на вашому шоломі.

- Я не питиму! - злякано скрикнув Торес, коли жрець удався до нього.

- Питимеш. Ми побачимо, чи ти справді да Васко, божественний капітан, що зійшов із Сонця, і якщо так, схилимося перед тобою і віддамо тобі хвалу, як богові.

Торес запитливо глянув на Френка, і цього не могло не запримітити досвідчене око жерця.

- Удайте, ніби ви хочете випити,- сухо сказав Френк.- Зробіть це хоча б для того, щоб урятувати леді й померти, як помирають герої.

З несподіваною силою випручавши з-під мотузок руку, Торес зняв свій шолом і повернув його так, щоб жрець міг побачити напис усередині.

- Читай, що там написано! - звелів Торес.

Напис «да Васко» надзвичайно здивував жерця, і він впустив із своїх рук глечика. Розтоплене золото, вилившись, запалило сухий хмиз, розкиданий по землі, і обпекло ногу одному з юнаків із списом, що затанцював від болю. Та жрець Сонця швидко схаменувся. Схопивши розпеченого горщика, він хотів був облити хмиз навкруг його жертв, але тут знову втрутилась дівчинка.

- Бог Сонця не хоче, щоб великий капітан пив це питво! - гукнула вона.- Бог Сонця вибив глечик з твоїх рук.

Всі Загублені Душі почали перешіптуватись, і жрець, почувши їхнє незадоволення, мусив опустити руку. А проте він вирішив знищити трьох прибульців і удався до хитрощів.

- Почекаймо знаку. Принесіть олії! Ми будемо чекати, доки бог Сонця не об’явиться... Принесіть свічку.

Виливши глечик олії на хмиз, щоб він