Вальтер Скотт - Квентін Дорвард

не наполягаю, тобто не дуже наполягаю на доброчесності. Але мені здається, що наречений Ізабелли повинен бути людиною, яку б не так ненавиділи всі, як Адольфа Гельдернського. Що ти скажеш, наприклад, раз уже мені доводиться самому придумувати, про Гійома де ля Марка?

— Присягаюся всіма святими, сір, — сказав Олів’є, — я не можу поскаржитися на те, що ви ставите надто високі моральні вимоги до людини, яку хочете ощасливити, коли вас задовольняє і Арденський Вепр! Де ля Марк! Це ж відомий розбійник і вбивця на всіх кордонах, одлучений папою від церкви за тисячу злочинів.

— Ми виклопочемо йому помилування, друже Олів’є! Свята церква милостива…

— Ця людина майже поза законом, — доводив Олів’є, — його вигнано з священної імперії і позбавлено прав постановою Ратізбоннського[130] сейму.

— Ми зробимо так, що цю постанову скасують, друже Олів’є, — мовив король тим самим тоном. — Імперський сейм погодиться з нашими доводами.

— Справді, він родом дворянин, — сказав Олів’є, — проте в нього манери, обличчя, весь вигляд і серце фламандського різника. Вона ніколи не погодиться бути його дружиною.

— Але коли я не помиляюся, у нього такий спосіб сватання, що в графині не буде іншого вибору.

— Бачу, я зовсім не мав слушності, обвинувачуючи вашу величність у надмірній вимогливості, — зауважив радник. — Присягаюся своїм життям, що злочини Адольфа порівняно із злочинами де ля Марка — втілення чесноти! До того ж як влаштувати йому зустріч з його нареченою? Адже ваша величність знає, що він не наважується вийти за межі свого Арденського лісу.

— Про це треба подбати, — сказав король, — і перш за все таємно повідомити обох дам, що дальше їхнє перебування при дворі може спричинитись до війни Франції з Бургундією і що, не бажаючи повернути їх моєму любому Бургундському кузенові, я хочу, щоб вони таємно виїхали з моїх володінь.

— Вони зажадають, щоб їх відрядили в Англію, — сказав Олів’є. — А там, дивись, графиня знову повернеться до Фландрії з якимось кругловидим красенем лордом з довгим рудуватим волоссям та ще й у супроводі трьох тисяч лучників на додачу.

— Ні, ні, — заперечив король, — ми не наважимося (ти розумієш мене?) так зухвало образити нашого любого Бургундського кузена, відпустивши її в Англію. Це викличе таке саме незадоволення, як і її перебування тут. Ні, ні, ми віддамо її тільки під покровительство церкви. І найбільше, що ми можемо, це дозволити Амеліні й Ізабеллі де Круа виїхати переодягненими й з невеликим почтом до єпіскопа Льєжського, щоб він сховав прекрасну Ізабеллу на деякий час у монастирі.

— І якщо цей монастир захистить її від Гійома де ля Марка, коли той довідається про сприятливі для нього наміри вашої величності, то я погано знаю цю людину.

— Авжеж, — відповів король, — дякуючи нашій таємній грошовій підтримці, де ля Марк набрав таку банду відчайдушних вояк, що тепер може не тільки триматися в лісі, а й завдавати жаху герцогові Бургундському і єпіскопові Льєжському. У нього є все, крім земель, які він міг би назвати своїми, а тут йому випадає чудова нагода придбати їх, одружившись, і, гадаю, хай йому чорт, він уже придумає засіб, як посвататися й побратися без нашої підмоги. Тоді герцог Бургундський матиме таку колючку в своєму боці, що її навряд чи зуміє витягти навіть найдосвідченіший хірург. А коли Арденський Вепр, якого він поставив поза законом, укріпиться і захопить замки й землі прекрасної графині, та ще на додачу очолить заколотників Льєжа, тоді побачимо, буде Карл думати про війну з Францією чи швидше благословлятиме свою долю, коли Франція не оголосить війни йому сама… Як тобі подобається мій план, Олів’є, га?

— Чудовий, — сказав Олів’є, — крім того, що цей план віддає чарівну графиню до рук Дикого Вепра Арден. По правді кажучи, навіть Трістан, військовий прево, якби він мав трохи більше зовнішнього лоску, був би достойнішим нареченим для неї.

— Проте ти недавно пропонував їй у чоловіки цирульника Олів’є, — сказав Людовік. — Ні, любий друже, хоч Олів’є і кум Трістан — чудові радники й виконавці, вони, однак, не з того тіста, з якого роблять графів. Хіба ти не знаєш, що громадяни Фландрії високо цінують благородне походження в людях саме тому, що самі ним не можуть похвалитися? Бунтівлива чернь завжди прагне обирати собі аристократичного вождя. От хоч би той Кед, чи Кейд[131], чи як там вони його звуть в Англії. Чи не тому згуртував навколо себе чернь, що удавав, ніби він походить від Мортімерів? Гійом де ля Марк походить з роду Седанських князів, такого ж знатного, як і мій власний. А тепер до діла. Отже, я мушу умовити цих дам де Круа негайно й таємно тікати — звісно, під надійним конвоєм. Цього легко добитися — досить тільки натякнути, що інакше нам доведеться видати їх герцогові Бургундському. Ти повинен знайти засоби повідомити Гійома де ля Марка про їхню подорож, і хай тоді він сам вибере час і місце для свого сватання. Я вже знаю людину, що супроводитиме їх у цій подорожі.

— Чи можу я спитати, кому ваша величність дасть таке важливе доручення? — запитав цирульник.

— Певна річ, чужоземцеві, — відповів король, — людині, яка не має ні родичів, ні особистих інтересів у Франції, щоб ставати на перешкоді моїм планам, і яка надто мало знає нашу країну і боротьбу партій, щоб запідозрити більше, ніж я схочу їй сказати. Одним словом, я думаю доручити цю справу тому молодому шотландцеві, якого я щойно посилав до тебе.

Олів’є промовчав, показуючи цим, що він сумнівається у правильності вибору, потім зауважив:

— Ваша величність раніше не мали звичаю так швидко звірятися на невідомих людей, як звіряєтесь