Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

й сама приймає рішення з цього приводу. Чи, може, ви не чували про небезпечну гру в зайця та собаку на верхніх площадках омнібусів, яку часто заводять молоді бевзі? Можливо, інспекторе Кроу, знову надягши уніформу рядового поліцая й занурившись у повсякденні проблеми, ви перейметеся клопотами, що стоять перед поліцією?

Кроу розумів, що це пряма погроза. Або роби свою справу як слід, або, зведений до становища новачка, сидітимеш у якомусь поліційному відділку, по вуха зарившись у папери та рутину повсякденних справ. Для честолюбного Кроу це було гірше від смерті.

Навіть усе розуміючи, Кроу не міг здолати почуття байдужості до справ, самотності та постійного бажання, що заволоділо ним. Думки знову й знову повертались до Гарріет. Де вона? Чому зникла? Чи не образив він її чимось? В наступні тижні справи Кроу на службі стали катастрофічно гіршати. Він не міг уже проаналізувати найпростіших ситуацій, дедалі важче стало приймати рішення, накази його були нечіткі, у двох випадках він обрав хибний напрям розслідування, один арешт був такий несправедливий, що заарештованого було звільнено й довелося просити вибачення. Найгірше ж було те, що стало нікому звіритися. За тиждень до Великодня навіть у такому стані він зрозумів, що меч може опуститися будь-якої миті. І все ж він тужив, мріяв про Гарріет, мов закоханий юнак, сумував, ночами не міг заснути.

Дійшовши до найвищого щабля розпачу, Кроу зголосився до Холмса з проханням побалакати.

— Мій дорогий друже, — зустрів його Холмс, — у вас поганий вигляд. На жаль, не маю права показати вас докторові Ватсону, хоча не зашкодило б. У чому річ? Може, ви голодуєте?

— Гірше, — відказав нещасний інспектор Кроу. — Я боюся, що потрапив у велику скруту, а звинувачувати, крім себе, нікого.

— Отож ви прийшли про все щиро розповісти мені? — мовив Холмс, умощуючись у своє улюблене крісло й запалюючи люльку.

Кроу розповідав, не приховуючи навіть найменших подробиць стосунків з гарненькою Гарріет.

Похмуро вислухавши Кроу до кінця, Холмс глибоко затягся димом.

— Історія ваша, Кроу, стара, як світ. Жінка, на мій погляд, заважає чоловікові ясно мислити. Особисто я уникав жінок, мов чуми, хоча проблеми мені зрозумілі. Була, правда, одна жінка, яка могла просто… — Холмс урвав мову — його серце, здавалось, підкорилося розумові. — Якби ви лишались неодруженим, дістаючи відомі втіхи без зайвого клопоту, все було б гаразд. І вам тут щастило досить довго. Поки місіс Кроу…

Кроу сумно кивнув.

— Щодо одруження, то ви людина доросла, аби розуміти: мистецтво подружнього життя не стільки в коханні, скільки в умінні себе поставити. Арабське прислів'я говорить: невдоволена жінка вимагає смаженого снігу. Вибачте, але, може, місіс Кроу саме така жінка? Вам треба вирішити — або ви забезпечите її смаженим снігом, або будете господарем у власному домі. Досі ви не зробили ні того, ні другого. Ви уникнули проблеми, прихилившись до жінки вельми нікчемної, та ще й примхливої.

— Із Сильвією важко, — непереконливо мовив Кроу.

— Я зовсім розчарований вами, інспекторе Кроу. Ви впали в один з найтяжчих гріхів — дозволили почуттям уплинути на вашу роботу, а для вас це може стати крахом.

— Гадаю, Комісар може викликати мене в будь-який день.

— Викиньте з голови нікчемну Гарріет і візьміться до діла.

— Це не так просто.

— В такому разі, Бог вам суддя, сер. А як наша з вами угода проти Моріарті? Розкажіть мені, що вам відомо про Морнінгдейла і Гризомбра. Я певен, ви не помиляєтесь: Морнінгдейл — це і є Моріарті.

Зо п'ять хвилин Кроу викладав свою версію щодо Моріарті та його планів помсти ворогам.

— Бачите, — зрадів Холмс, — ви таки чудово мислите, навіть у пригніченому стані. Після подій в Едмонтоні нічого не чути про німця і, я певен, тепер ми нічого не почуємо й про француза. Наскільки мені відома диявольська вдача Моріарті, обидва вони вже на дні річки… — Він раптом урвав себе на півслові. — Опишіть мені ще раз Гарріет, будь ласка. Ви сказали, їй за двадцять?

Ангус Кроу детально змалював портрет коханої, хоча й трохи безладно, як це буває із закоханими.

— Я бачу, ця клята хвороба зовсім здолала вас, — озвався Холмс. — Будь ласка, подайте мені отой талмуд. Може, ми якось зарадимо вашому горю. Кажете, її прізвище Барнс?

Кроу подав Холмсові велику алфавітну книгу, до якої той занотував цікаві факти.

— Барнс… — гортав сторінки Холмс. — Байкер… Балард… Балфур. Цьому Балфурові припаяли чотирнадцять років каторжних робіт. Далі… Банке, Ізабела — мене вона зацікавила лише своєю причетністю до справи лікаря-вбивці. Ага, ось, я так і думав… Барнс, Генрі, народився тисяча вісімсот п'ятдесятого року в Камбервеллі. Звичайний злодій. З вісімдесят дев'ятого року — волоцюга, хоча й має певні достатки. Пов'язаний з Паркером. Одна дочка, Гарріет, виросла в нічліжках. З дев'яносто четвертого року — повія в одному із будинків місіс Селлі Годжес. Це не зніме камінь з вашою душі, Кроу?

— Я…

— Паркер, як нам з вами відомо, довгий час керував шпигунською мережею Моріарті. Барнс також працював на нього, а якщо ви не маєте уявлення, хто така Селлі Годжес, то не маєте права обіймати вашу теперішню посаду. Професор стежить за кожним вашим кроком. Вас заманили, мов кролика, в сильце. Моріарті з біса розумний: використовує найелабкіші риси людської натури. Ви клюнули на його приманку — міс Гарріет, і цим Моріарті вплинув на ваш розум і вибив вас із колії. — Холмс підвівся і збуджено заходив по кімнаті. — Шкода, що не можна звернутися до Ватсона. Вам потрібен перепочинок, аби ви отямилися й убереглися від подальших неприємностей. Я б порадив доброго лікаря, хай би прописав вам тиждень-другий відпочинку. А потім би ми схопили б того диявола Моріарті. Ручуся — зараз він щось затіває в Італії або ж Іспанії. — Холмс перестав ходити й глянув на Кроу. — Я знаю чудового лікаря на Гарлі-стріт. Підете до нього?

— Я зроблю все, щоб знову стати на ноги. І знищити Моріарті. Кроу ледве стримував свій гнів. Так по-дурному шугнути в пастку, підставлену йому