Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

— Ту коштовність віддасть капітану хтось із вас, — завершив розмову Едмон. — Наприклад, жінка. Адже прикраси — це її парафія.

— Я багато чув про англійський гумор, але вперше бачу такого дотепного ошуканця, — спокійно мовив Збишек. — Ти втратиш цінну річ, але вийдеш сухим із води.

— Доволі проблематичний вислід, враховуючи, що нас погойдують хвилі,— пожартував британець.

— А ми вішаємо на себе твій злочин! — продовжив атлет, поводячи занімілими плечима.

— Зате відкупимося від цього морського розбійника!

Логічне мислення Едмона, здобуте за роки обертання у вищих сферах злодійського світу, підштовхувало молоде подружжя до невигідної угоди, але обіцяло хоч якісь перспективи уникнути заґратованих вікон чи насильницької купелі в товаристві слизьких риб.

— Милий, я згодна, — безтурботно сказала Луїза. — А як дати знати капітанові?

Збишек мовчав. Він розумів, що його молода дружина просто не усвідомлює небезпеки. Для неї і тюрма — то великий дім, в якому тимчасово замешкали люди. Адже вона виросла під опікою батька — тюремного начальника. Він рано овдовів, тому дівчинку частенько доглядали тихі в'язні, які сиділи за шахрайства. Всі вони були інтеліґентні люди. Зрештою, чи могли б вони вдаватися до грубого мантійства, коли в жилах перебігала кров куртуазних кавалерів?!

— Ти переміг, англосаксе! Треба кликати капітана! Діставай свою каменюку!

— Вона в кишені — в кутику хустинки.

Якби десь стояв прихований кіновий апарат, то він би зафільмував, як смішно виглядало вовтузення трьох бранців: Едмон присунувся до Луїзиної спини, щоб вона змогла своїми пальчиками підчепити з кишені хустинку; Збишек зубами вчепився в брудний батист і «виплюнув» відкушений кутик з перлою собі за подерту пазуху; усі троє залементували, ніби побачили ожилого мерлеця.

В трюм зазирнув матрос.

— Клич капітана! — грубо наказав Циганєвич.

Матрос і вухом не повів, лиш гримнув лядою.

Довелося повторити напад лементу — навколо ляди зібралися щебетливі матроскині.

— Ми зараз вам допоможемо...

Тут нагодився капітан.

...Як око вловило берегову лінію, на воду спустили човна з трьома пасажирами. А в сейфі капітанської каюти оселилася рожева перла, загорнута в чисту батистову хустину.

 рась Маґдебурко виховував своїх помічників — Юлька та Фелікса, цитуючи славного Магатму Ганді: не брешіть, не лайтеся, не куріть. І на цьому зупинявся, бо той півголий мудрець радив ще й не їсти солодощів, а чай пити лише на воді з ріки Саберматі — священної для індійців.

— Хіба хтось вже скасував гасло французів: пийте вино — проживете довгий вік? — підморгував Рідлєр, що полюбляв потішити себе келихом шампана.

— То ж вони проголосили тим американцям, які переплачують за контрабандний алкоголь! Зрештою, французи — найвідоміші жартівники, — відбивався Юрась.

— І найбільші шанувальники жіночої краси! — додав Кароль.

— Я читав у газеті, — сором'язливо мовив Юлько, — що паризькі жінки з підмальованим лицем і підчорненими очима вдень виглядають, наче страховиська, зате вночі...

— Ти щось не те читаєш, юначе! А що там пишуть про амазонок з Бруховичів? Кого ще вони налякали серед ночі? Юлько знітився.

— Те, що й завжди! Але на базарі я чув балачку: зупинили візника, упіймали адвоката Альбертшулле, повивертали йому всі кишені, але нічого не взяли — і відпустили.

— Чекай, чекай, — а що ж візник?

— Візник зразу ж поїхав.

— Можливо, там таємно знімають кіно? — припустив Фелікс.

— І перевдягнені в темні строї артистки хапають перших-ліпших обивателів, щоб пересвідчитися в їхній фінансовій спроможности? Щоб потім показати в кіні, хто як виглядає в переляці? — жартував Юрась, подивований вже сьомим випадком дивного «грабунку». — Це тебе спантеличила поява Клари Бов? Так вона втратила працю в Голівуді через свою секретарку, що її обкрадала та ще й заскаржила в поліцію про сховану в гримерці пляшку віскі.

— То вони шукають мільйонера з готівкою! — вдався до жартів і Рідлєр.

— Нам за це ніхто не заплатить, та слава варта того, щоб вивідати, що воно за зграя...

Юрасеві ніхто з нишпорок не заперечив.

Усе місто було збурене поголосом про небезпеку в Бруховичах, проте ніхто з потерпілих не зголошувався до поліції. А що можна там сказати? Що тебе, чоловіка, витягли з фіякра п'ятірко дівчат, обшукали і лишили в лісі блукати до рання?

Такі випробування першому випали Теодору Козобродському — і йому ніхто не повірив, знаючи прихильність до фантазування та неприхильність до