Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

ХХХІІ. – С. 70—71. ">390. Можливо, це виглядає парадоксально, але «українська справа» Садика-паші зазнала фіаско саме через байдужість з боку українців.

У 1856 р. закінчилася т. зв. Кримська війна. Сподівання на визволення України від Росії можна було полишити – принаймні на найближчі часи.

Незважаючи на бурхливу діяльність на Балканах і на теренах Османської імперії, Чайковський не припиняв літературну працю. І далі в його творах чимало уваги приділялося козацькій тематиці. У 1857 р. побачив світ його твір «Козаччина в Туреччині». Він також написав низку повістей про «турецьких» козаків. Правда, вони не збереглися. З’являються в Чайковського твори й на балканську тематику. Наприклад, «Болгарія» (1871), «Боснія» (цей твір так і не був опублікований).

Корпус «козаків оттоманських» проіснував у різних варіантах до 70-х років ХІХ ст. З 1867—1868 рр. у ньому почали вводити турецьку мову. У 1870 р. Чайковський подався у відставку, зрікшись командування «казак алай»391. Пізніше це формування брало участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. на боці Османської імперії.

І тут він іде на співробітництво… з тими, з ким увесь час боровся – російським самодержавством. 28 серпня 1872 р. цар Олександр ІІ (1818—1881), офіційно амністував Чайковського. Останній приймає православ’я й оселяється в Україні. Живе в Києві, де займається журналістикою, пише нові твори та спогади. Купує невеличку маєтність у селі Бірки Чернігівської губернії, куди з часом переселяється. Від останньої дружини-гречанки Ірини Теоскало у Чайковського народжується донька. Сам цар Олександр ІІ стає її хрещеним батьком.

Проте останні роки життя письменника не були щасливі. Молода дружина зраджує йому. Помирає його вірний супутник Адам Морозович. Не витримавши цього всього, Чайковський закінчує життя самогубством, застрелившись392.

Такий трагічний (але далеко не героїчний) кінець життя Чайковського ніби продемонстрував марність його планів. Відновлення козацької України виявилося ілюзією. Зліпити з колишніх козацьких «уламків» Україну не вдавалося. Цьому не сприяли ні внутрішні, ні зовнішні чинники. Нащадки козаків у середині ХІХ ст. виявилися дезорганізованими. А політична ситуація в Європі стабілізувалася. Тому годі було сподіватися, що хтось із великих політичних гравців на європейській арені зацікавиться «проектом Україна». Єдина сфера, де міг реалізовуватися цей «проект», були література й мистецтво. І те, що в цій сфері «козацтво ожило», була чимала заслуга Чайковського.

Українське козацтво: парадокси протистояння та співпраці з татарами й турками
Тюркський «слід» в українській козаччині

Дехто вважає, що козаки – творці української нації. Тому українець і козак майже одне й те ж. Козацтво є «стержнем» ідентифікації українців, відрізняє їх від сусідніх народів. Згідно з цим поглядом, козацтво справило позитивний, власне прогресивний, вплив на розвиток українського народу, його господарського, соціального, політичного, культурного й релігійного життя. Словом, воно є своєрідним ідеалом для українця і водночас його «візитна картка» в світі.

Власне, тут маємо справу з козацьким міфом, який загалом сформувався на початку XVII ст. у середовищі ієрархів Феофанового свячення. Потім він зазнавав помітних змін у відповідності зі змінами в українському соціумі. Чимало для розвитку цього міфу зробили козацькі літописці393.

Не можна сказати, що цей міф не відповідав певним реаліям. Зрештою, будь-який міф мусить мати реальну основу. Але міф (і в цьому його сила) часто видає бажане за дійсне. А цим бажаним є те, на що чекають люди, що вони охоче сприймають.

Виникнення ж українського козацтва – «таїна за сімома печатями». У різних історичних працях маємо міркування, які, узгоджуючись між собою в деяких моментах, водночас різняться одне від одного. Можна виділити низку гіпотез з цього питання394. Їх можна розбити на три групи.

Показово, що першу, чи не найбільш репрезентативнішу групу становлять «тюркські теорії». Передусім хозарська теорія, яка набула поширення ще в XVIII ст. і, згідно якої, козаки беруть початок від давньої тюркської хозарської людності, що в ранньосередньовічний період проживала в українських степах. Є ще кілька теорій, котрі пов’язують виникнення козацтва з тюркськими кочівниками цього степового регіону. Зокрема, предтечами козаків бачили чорних клобуків Поросся, черкесів із Тмуторокані (звідси ніби пішла назва міста Черкаси), зрештою татар, які були поселені за князів Володимира Ольгердовича й Вітовта на Київщині, де вони перемішалися з місцевою бродячою людністю.

Поряд з теоріями, які виводять козацтво з неслов’янської кочової людності, є друга група теорій, які, навпаки, говорять, що українське козацтво започаткувало слов’янське, фактично праукраїнське населення. Так, існує теорія, згідно з якою предтечами козацтва є вічові громади Київської Русі, котрі в часи існування Великого князівства Литовського ніби перетворилися на військово-службові колективи. Також у давньоруському періоді вбачають витоки козацтва прихильники бродницької теорії. На їхню думку, козацтво бере свій початок від бродників – слов’янського населення, яке в часи Київської Русі мешкало у степових районах пониззя Дунаю. Згідно з іншою, т. зв. болохівською теорією, українську козаччину започаткували мешканці Болохівської землі (Поділля), що після татарського завоювання вийшли з-під влади місцевих руських князів й добровільно підпорядкувалися ординцям. Останнім часом набула поширення боярська теорія, відповідно якій кістяк українського козацтва становили нащадки колишніх давньоруських бояр, що не змогли отримати статус шляхтичів