Людмила Когут - Мудрі жінки

class="book">Повернулися додому діти з інституту, повечеряли, розійшлися по своїх кімнатах. Наїжачені, без настрою, кожен сів до свого комп’ютера і поринув у віртуальне життя.

Під’їхала машина, рипнули вхідні двері. Геннадій увійшов у дім, який ще вчора був його. Сьогодні — це вже дім його колишньої сім’ї, без нього.

Прийшов у вітальню і змучено присів у крісло, привітався, Світлана відповіла. У такій ситуації складно зразу обрати правильний тон розмови, такий, який не спричинив би сварки.

Геннадій хотів, щоб бесіда була виважена і без взаємних образ. Почав розмову першим. Його стиль розмови просто обеззброїв Світлану.

Він попросив вибачення і сказав їй, що вона була найкращою дружиною на світі. Був вдячний за їхнє сімейне життя, яке було щасливим. Визнав, що кращої мами для дітей і господині дому просто бути не може. Зізнався, що негідно вчинив з нею, але своє ставлення до Оленки він не змінить, це його рішення.

Він випередив дружину і сказав їй, що віднині вона вільна, він подав документи на розлучення.

Ця новина вразила Світлану. Вона так боялася цього слова — «розлучення». Геннадій продовжував:

— Дім і все майно залишаю тобі і дітям. Собі візьму тільки одяг, машину, якісь особисті дрібниці.

Що вона могла на це сказати? Краще б він усе майно віддав Олені, а залишився з нею… Але не сказала нічого, була гордою і стриманою.

Геннадій пішов до дітей. Попросив пройти в одну кімнату, щоб поговорити зразу ж з обома. Світлана не була присутня під час цієї розмови. Що міг сказати тато дорослим синам у цій ситуації, вона навіть не могла уявити. Чула, з якою силою грюкнув вхідними дверима старший Юрко. Молодший, Ігор, довго сидів з татом, розмовляли. Потім пішов допомогти батькові зібрати необхідний одяг і відніс у машину.

Яка б не була у Світлани гірка образа на чоловіка, вона однаково шукала йому якесь виправдання, та не знаходила. І, лежачи в ліжку, думала над своїм скаліченим життям. Хіба можна зліпити докупи те, що розбито на малесенькі шматочки? Ні! Хіба можна змусити кохати себе? Ні! З цими думками вона заснула.

Прокинулася зранку. На вулиці — сонце, весна. Згадала, як вони ще тиждень назад з Іриною порпалися в землі, садили квіти, порядкували грядки. Хотіли встигнути навести лад біля хати до їхньої подорожі.

Що робити з тією поїздкою? Усе вже оплачено. Хоч сядь та й плач!

У двері подзвонили. Світлана подивилася у вічко — Ірина з якимось пакунком. Не відчинила їй двері, не хотіла ні бачити її, ні чути. Так минув тиждень.

Ірина не раз телефонувала, лишала на автовідповідачі повідомлення, хотіла поговорити, просила вибачення за дочку. Світлана не відповідала на її дзвінки.

У п’ятницю листоноша приніс бандероль. Світлана розписалась, внесла пакунок у дім, розпакувала… Фотоальбом! Спільні фото Ірини і Світлани, на яких вони веселі, гарні, молоді і вже не дуже. Ірина вибрала світлини, де вони були тільки вдвох, веселі і щасливі.

Весь вечір вона переглядала цей альбом, відкладала і знову брала до рук. Зранку зателефонувала до Ірини і попросила, щоб та прийшла до неї.

Ірина не прийшла, вона прибігла, прилетіла. Світлана відчинила двері, подруги обнялись і заплакали нестримно, по-жіночому — з голосіннями, зітханнями.

Через три дні подруги разом поїхали в давно омріяну подорож.

Минуло два роки.

У Світланиному домі готували святкову вечерю дівчата, з якими зустрічалися Юрко та Ігор. Брати мали їхати в аеропорт зустрічати маму з Іриною, які поверталися з Рима.

Поїхали подруги в подорож, а залишилися надовго, напевно, назавжди.

Вони — вільні жінки, які виховали своїх дітей, відпустили своїх чоловіків на чотири вітри, одна раніше, інша пізніше. Ніхто не знає, кому поталанило від цього більше.

Геннадій з Оленкою бавлять маленьку донечку, живуть у будинку Ірини. Чоловік обожнює своїх дівчат, не знає кого більше — Оленку чи Катрусю. Він виглядає так молодо, ніби його роки почали зворотний відлик. Оленка — щаслива молода мама, доглядає свою донечку і пише дипломну роботу.

Часто телефонує до мами в Італію, повідомляє їй про свої сімейні справи, питає поради, коли в цьому є необхідність.

Тепер вона оцінила мамину відданість, коли та виховувала її одна і ставила на ноги без чоловіка. Олена сама вже мама і знає, як буває важко з дитиною. Добре, що вона має чоловіка, а мама завжди була одна.

…Час лікує. Світлана одружилася в Італії з лікарем, у якого вона працювала. Вийшла заміж по любові. Ірина також вийшла заміж — за адвоката, рідного лікаревого брата.

Тепер вони зі Світланою не тільки подруги-сестри, а й повноцінна родина.

Молоді сеньйори мають прислугу, і зі сміхом згадують, як вони колись порпались у городі та грядках. Мають квартири в Римі, вілли біля моря.

Світлана не тримає образи на Геннадія, вона щаслива. її кохають, а вона дозволяє себе кохати. Не працює, багато подорожує і є справжньою окрасою дому лікаря.

У житті немає нічого поганого, що б не обернулося на добре, немає невдач, які не подарували б удачу!

Подорожуйте! Життя триває!

Сон
Добро і розум сіять ніде. Глухі жінки й чоловіки! Ви сійте, сійте, щось — та зійде, Це божа справа на віки.

Повний місяць безсоромно зазирав у вікно і світив своїм мертвим сріблом в її лице. Вона дивилася на нього непорушним поглядом, ніби змагалась, хто довше витримає погляд.

Місячне північне світло було неприємно-тривожним і вселяло неспокій у збентежену і схвильовану душу