Камілла Лекберг - Крижана принцеса

швидко й вона забула про страви. Еріка швиденько забігла до спальні й взялася розкладати речі, однак незабавом схопила всю купу одягу, запхала її в шафу й зачинила дверцята. Про всяк випадок вона застелила ліжко й ще раз оглянула кімнату, щоб упевнитися, що на підлозі не валяються жодні брудні труси. Пара брудних щоденних трусів може віднадити будь-якого чоловіка.

Еріка поспішила на кухню, і вмить її охопила безпорадність. Вона не знала, з чого почати.

Вона змусила себе зупинитися й зробити глибокий вдих. Перед нею на столі лежали два рецепти зі старих випусків «Ель Гурме», тож треба почати з них. Вона не була шеф-кухарем, але готувала досить добре. На закуску Еріка вирішила приготувати рораку[6] з вершковим соусом, ікрою зубатки й дрібно порізаною червоною цибулею. На основну страву вона планувала зробити пюре й свиняче філе під винним соусом, а на десерт — фруктовий салат із ванільним морозивом. Десерт, на щастя, вона приготувала ще вдень, тож він уже чекав у морозильнику. Еріка поставила картоплю на основну страву, а потім порізала картоплю на закуску.

Вона уважно працювала півтори години й високо підстрибнула, коли у двері подзвонили. Час минав надто швидко, і вона сподівалася, що Патрик не дуже голодний, інакше, доки доготуються страви, чекання може видатися надто довгим.

Еріка була вже на півдорозі до дверей, як помітила, що досі у фартуху. Почувся другий дзвінок, доки вона відчайдушно намагалася розв’язати клятий вузол на спині. Зрештою вона не витримала, зняла фартух через голову й кинула його на стільчик у коридорі. Вона провела рукою по волоссю, нагадала собі втягувати живіт і, глибоко зітхнувши, з усмішкою на обличчі відчинила двері.

— Привіт, Патрику! Рада тебе бачити. Заходь.

Вони обійнялися, і Патрик простягнув їй пляшку вина, замотану у фольгу.

— О, дякую! Дуже приємно!

— Мені рекомендували його в «Сюстемет». Чилійське вино. Густе, зі смаком червоних ягід і присмаком шоколаду. Сам я не вельми тямлю у винах, але вони знають, що радити.

— Воно точно має бути чудовим.

Еріка всміхнулася й поставила пляшку на старий комод, аби допомогти Патрикові з курткою.

— Проходь. Сподіваюся, ти не дуже голодний. Як завжди, моє відчуття часу надто оптимістичне, тож треба ще трішки зачекати, доки їжа приготується.

— Ні, все гаразд.

Патрик пішов за Ерікою на кухню.

— Чи можу я чимось допомогти?

— Так, розкоркуй для нас пляшку вина. Може, почнемо з вина, яке ти приніс?

Він охоче послухався, і Еріка поставила для них два бокали, а сама почала перевіряти, чи не приготувалася їжа. Свиняче філе ще смажилося, а картопля досі була напівсирою. Патрик простягнув їй один із бокалів темно-червоного вина. Вона піднесла його до носа й з насолодою вдихнула. Теплий дубовий аромат вина пробирав її. Еріка злегка пригубила й довго тримала в роті, аби відчути смак, який виявився так само неперевершеним, як і аромат, і вона зрозуміла, що Патрик заплатив чимало за цю пляшку.

Патрик очікувально дивився на неї.

— Фантастично!

— Я подумав, що тобі сподобається. Сам я, на жаль, не можу відчути різниці між вином за п’ятдесят крон і вином за тисячу.

— Ну, і ти зможеш відрізнити. До цього треба звикнути. Якщо ж дати собі час і смакувати вином, а не просто видудлити весь бокал, то все вийде.

Патрик зніяковіло подивився на бокал, який тримав у руці. Він уже випив третину й зараз обережно спробував дослухатися до поради Еріки й смакувати вином, тоді як вона відвернулася щось подивитися в духовці. Як-не-як, його смак не відчувався зовсім по-новому. Патрик потримав вино в роті так, як робила це Еріка, і несподівано відчув смак. Йому навіть здалося, що воно має слабкий присмак чорного шоколаду й сильний присмак червоної смородини, імовірно, у поєднанні з полуницею. Неймовірно.

— Як просуваються справи з розслідуванням?

— Можна сказати, ми знову починаємо з нуля. Андерс має алібі на час убивства, а більше інформації нам так і не вдалося дізнатися. На жаль, ми припустилися класичної помилки. Ми були надто впевнені в тому, що знайшли вбивцю, і перестали перевіряти інші можливі варіанти. Хоча я маю погодитися з комісаром, що Андерс блискуче підходить на роль убивці Алекс. П’яниця, який із якоїсь незрозумілої причини мав сексуальні зв’язки з жінкою, яка, за всіма правилами, трималася подалі від алкоголіків, як Андерс. Злочин через ревнощі, коли настав неминучий кінець стосункам. Його відбитки пальців усюди: на тілі й у ванній. Ми навіть виявили відбитки його ніг у калюжі крові на підлозі.

— Хіба цих доказів замало?

Патрик вертів у руці бокал і спантеличено дивився на коловорот вина.

— Якби Андерс не мав алібі, то цього було б достатньо. Сьогодні він є єдиним підозрюваним у вбивстві, однак ми не можемо довести, що він був у ванній під час убивства, а не після нього. Маленька, але важлива різниця, через яку ми не можемо його обвинуватити.

Аромат на кухні був прекрасним. Еріка витягла з холодильника приготовлену рораку й поставила її підігрітися в духовку. Вона взяла дві тарілки, відчинила дверцята холодильника й дістала банку вершкового соусу та пачку ікри зубатки. У мисці на мийці вже лежала нарізана цибуля. Еріка відчувала, що Патрик стоїть на відстані подиху від неї.

— А ти як? Є якісь новини про будинок?

— Так, на жаль. Учора телефонував маклер і запропонував нам продаж будинку на великодні свята. Анна й Лукас вважають, що це блискуча ідея з його боку.

— До Великодня ще кілька місяців. Багато чого ще може трапитися за цей час.

— Так, я завжди можу сподіватися, що в Лукаса станеться серцевий напад чи ще щось. Ні, вибач, цього я не хочу. Це прокляття однаково чекатиме мене.

Вона зі стукотом зачинила духовку.

— Не варто продавати будинок.

— Ну, мені залишається тільки звикнути до цієї думки й планувати, на що витратити гроші, які я отримаю від продажу. Хоча, маю зізнатися, я завжди гадала, що стану щасливішою, якщо буду мільйонеркою.

— Про те, щоб стати мільйонеркою в цій країні, годі й мріяти. З нашими податками більша частина прибутку піде на фінансування неспроможних шкіл або ще гіршого медичного обслуговування. Уже не варто казати про прекрасний, ба більше, розкішний та низькооплачуваний корпус поліції. Маю сказати, ми зможемо розтратити більшу частину твого багатства.

Еріка розсміялася.

— Так, але й це має свої переваги. Тоді я перестану обирати,