Кайла Броді-Тернер - Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер

Та, це радше твоя заслуга, ти у нас майстер!

Дякую! Як ти?

Нормально, а ти як? В тебе є ще фото?

Дитячі?

Та усі. У мене дуже мало фото твоїх

Скарлет надіслала йому шість знімків, де їй від чотирьох до семи років і кілька знімків, які робила в останні роки.

Дякую, доню.

Ти не маєш змоги приїхати наближчим часом, чи може я до тебе?

Ні. Зараз багато обставин…Трохи пізніше.

Гаразд…

Добре, доню. Пиши мені, телефонуй. Люблю тебе.

І тебе люблю, та.

Скарлет вибралась зі спогадів, впавши на кам’яний подіум. Від подіуму пахло солоною водою і водоростями. Вона притислась лобом до холодного каміння і заплакала.

Вже потім, пізніше, вона дізналась, що в лютому батьку діагностували рак легень четвертої стадії, у червні у нього була ремісія. Тож, коли вони спілкувались, йому якраз стало легше і він мав йти до одужання. Але уже восени хвороба повернулась і діяла дуже агресивно, забравши його життя в грудні.

Шум хвиль раптом змовк, Скарлет чула тільки власне дихання і шепіт:

–Летті…

Вона піднялась. Одна зі Скарлет, така ж як і наша, тільки на два роки молодша, залишила шеренгу і мовчки перегородила їй шлях.

–Ні. Я не хочу цього бачити.– хитала головою Скарлет.

Дівчина не рухалась, продовжуючи загороджувати шлях.

–Летті…–почулось знов.

–Ти, бляха, глуха?! –крикнула на себе молодшу вона.– Я сказала: йди геть! Я не дивитимусь більше жодних спогадів!

Вона розвернулась і пішла вперед, широко розкинувши руки:

–Йдіть всі У СРАКУ!– крикнула вона, показавши середні пальці обох рук. Доволі скоро її шлях привів її звідти ж, звідки вона і прийшла – до молодшої версії себе.

–Ой, бляха! Та ви серйозно?

Скарлет молодша мовчала. Тільки дивилась на старшу версію себе, мов на лайно. Вона б мала відчувати іронічність ситуації, але була занадто роздратована.

–Чого ти хочеш?!

–Звільнись.– відповіла молодша версія.

–Що?– перепитала Скарлет.

–Звільнись.–повторила вона, зробивши крок вперед.

Молодша торкнулась плечей Скарлет і різко розвернула її у протилежному напрямку. Скарлет роззирнулась. Вона стояла на березі, її підбори вгрузали в піску, а у воді, перед нею стояло дзеркало на весь зріст у рамці.

Почулось бурмотіння, але слів Скарлет розібрати не могла. Вона роззирнулась:

–Агов?

Подіум попереду, над водою залишався на своєму місці, шеренга дівчат і жінок стояли там, де Скарлет їх лишила. Вона знову поглянула на дзеркало. Бурмотіння ставало дедалі чіткішим, але слів все одно було не розібрати. Скарлет притулилась вухом до поверхні.

–Якого біса це відбувається?!– кричав хтось по той бік дзеркала.

Скарлет нахмурила брови, цікавою деталлю дзеркала було і те, що свого відображення у ньому дівчина не бачила. Його не було. Вона звісно пожартувала в своїй голові про сцену із «Новолуння», але це все одно не вселяло надмірної радості.

Перед дзеркалом опинилась інша Скарлет. Її волосся коротше, а на повіках градієнт від помаранчевого до бордового. Скарлет давненько не робила яскравий макіяж, бо їй раптом, після майже п’яти років постійного відточування хисту, набридло розмальовувати очі різними цікавими колірними рішеннями. Дівчина поправила своє волосся і зазирнула собі в очі. Вони доволі швидко набирались сльозами і Скарлет влупила собі ляпаса.

–Ай…Дідько!

Щока тепер була червона. Зате сліз як і не бувало.

Вона зітхнула. Тоді ще раз. Тоді знову. Скарлет із відображення зчепила руки в замок за шиєю і закинула голову, поглянувши на стелю. Сльози знову збирались в очах, та вона не дозволяла їм вийти на поверхню.

–Чого  я не можу пробачити, так це того, що втрачено скільки можливостей виправити стосунки, що на ладан дихали.– тихо сказала вона.

Скарлет, що стояла на березі смикнулась від цих слів, ніби її хтось штовхнув. Інша Скарлет, по той бік дзеркала заплющила очі.

 –Не можу зрозуміти, коли ти лежиш на смертнім одрі, невже ти не зважуєш своє життя, що підходить до кінця?!– крикнула вона.

Її пальці затремтіли і вона зчепила руки в кулаки.