Syringa - Там, де пахне гірким мигдалем , Syringa

Каміль різко підвівся.

— Усе, поїхали! Ти відповідаєш за пакування слоників, я — за тих, хто дзвонить посеред романтичних моментів!

Вони побігли через нічну Прагу — Аня сміялася, хапаючи Каміля за руку, а той гнівно бурмотів щось про “європейські поїзди без романтики”, “Андраша з калькулятором” і “ідеальний момент, який знову пішов по швах”.

— Але знаєш, — задихано сказав він, коли вони нарешті добігли до готелю, — якщо життя і надалі буде таким — я не проти.

— Таким яким? — спитала вона, хапаючи валізу.

— Комічним. І з тобою.
 

Через годину троє абсолютно знесилених, з червоними щоками і тумбуром з пакунків на руках, сиділи в потязі, як герої після апокаліпсису.

Андраш розвалився на сидінні, обмахуючи собі обличчя квитанцією з QR-кодом і стогнучи:

— Ніколи більше. Ніколи. Якщо я ще раз скажу “нічний рейс — це зручно”, то просто бийте мене чимось тупим, бажано — сувеніром.

Каміль сидів з перекошеною усмішкою, тримаючи в руках дерев’яного кота, якого Аня схопила в останню мить, і бурмотів:

— Ще трохи — і я думав здати його замість квитка. Можливо, чеський контролер полюбляє ручну роботу.

Аня сиділа між ними, втупившись у пляму на вікні, і нарешті видихнула зі сміхом:

— Це… це було божевілля. Але я вас обожнюю.

У цей момент потяг сіпнувся, почав рух, і всі троє синхронно зітхнули з полегшенням.

— До речі, — мовив Каміль, — а в кого з нас квитки?

Андраш і Аня переглянулись. Тиша.

— Я думав, у тебе, — сказав Андраш.

— Я думала, ти взяв, — кинула Аня.

Каміль повільно розвернувся до рюкзака, витяг з нього… пластикову ложку.

— Ну, принаймні, ми не голодні, — сказав він.

— Камілю, — зітхнула Аня, — ти кохання мого життя, але іноді я точно розумію, за що тебе хтось міг кинути.

І всі троє зареготали так голосно, що сусідка в капелюсі з пір’їною одразу пересіла до іншого вагону.