Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Кораблі і надалі маневрували. Жоден не бажав підставити борти під вогонь противника. Гуляка відчував запах крові, хотів якомога швидше покінчити з Фернандо. Ось-ось гармати його нового судна зроблять свою справу. Клятий Морейро піде на дно разом з іншими. Хоча такий корабель шкода втрачати. Гуляки встиг оцінити  його маневровість та швидкість. Та скажена ярість осліпила пірата, і зіграла злий жарт з ним.

   Черговий маневр мав надати можливість «Маркізі» підійти ближче до ворога та нанести влучний постріл. Та через поспіх корабель накренився та втратив курс. Поки матроси під прокльони капітани виправляли помилку, «Нестримний» підійшов до «Маркізи» поза досяжності гармат.  Миттєво в борти встромились абордажні кішки.   

   Абордажна команда, яку очолював Фернандо кинулися на палубу супротивника. Пірати лише на початку чинили опір. Бомані бився величезним списом, яким зносив усіх, кому не пощастило опинитись поряд. Фернандо, Альфред, Джим та інші відчайдушно бились.

   На решті у смертному двобої зійшлись капітани. В цей час пірати Гуляки почали здаватися. Сподівались таким чином зберегти життя. Та капітан ніби не бачив цього. Він атакував Фернандо, хотів як найшвидше покінчити з ним. Супротивники не помічали, що відбувається поряд. Кожен хотів перемогти. Фернандо зберігав спокій, шукав хиби в захисті ворога.

   Зайва лють знову нашкодила Гуляці. Він йшов уперед. Зі всієї ненависті атакував. Менш досвідченого супротивника вже не раз би розрубав. Та Фернандо вдало відстрибував і атакував у відповідь. Ніби навмисно дратував Гуляку.

   В черговий раз відскочив від смертоносного удару шаблі і блискавично відповів. Удар знизу майже проштрихнув Гуляку.

   Той пробурмотів щось невиразне і впав на палубу. Його команда, яка вже просила пощади на той час, безнадійно дивилася на загиблого капітана.

   Французи хотіли, щоб пірати повторили долю капітана, але Фернандо наказав загнати живих розбійників у трюм. Він мав допитати їх.

   Спочатку вони були не дуже говіркі. А деякі насправді не знали про маршрут, яким хотів слідувати капітан. Але незабаром один з офіцерів Очоа підтвердив те, що краєм вуха чув Маріо.

    Корабель, який захопив Гуляка, прямував до бухти невеликого острівця, де збиралися кораблі флотилії Авелара. Він збирав флотилію, з якою хотів вторгнутися до Пернамбуку.

   На той час Португальська Бразилія складалася з понад десяток капітаній. Освоєння Південноамериканського континенту Португалія розпочала у середині XVI століття. Для цього не вистачало ресурсів як фінансових, так і людських.

   Тому вирішили передавати справу до приватних рук.

   Спочатку капітанства були смужками землі, паралельними екватору. Вони тяглися від узбережжя Атлантичного океану на захід.

   Кожне капітанство очолювалося капітаном-мером, який на свій страх і ризик і кошти розвивав довірену йому територію. Деякі капітанії занепадали. Колоністи страждали від клімату, хвороб та нападів індіанців. Ті недружньо ставилися до непроханих гостей.

   Успішно розвивалися такі капітанії, як Пернамбуку та Сан-Вісенте.

   Кілька десятиліть успішно розвивалася Баія. Проте загострилися конфлікти з індіанцями тупінамбу. В усьому виною, те, що колоністи хотіли змусити тих працювати на плантації проти волі.

   Спалахнуло повстання. Індіанці нападали на колоністів, убивали, брали в полон. Бранців могли приносити в жертву. Серед тупінамбу збігалися племена канібалів. Після цих подій спадкоємці загиблого капітана продали свої володіння короні.

   Повернені землі вирішили використати для створення спільного уряду колонії під керуванням корони.

   Незабаром до Баїї призначили Томе де Соузу. Він став першим губернатором Бразилії.

   Тепер разом з генерал-губернатором до колонії прибула ціла ескадра.В Баїі заснували першу столицю Португальської Бразилії місто Сан-Сальвадор-да-Баія-ді-Тодуш-уш-Сантуш.

   Не зважаючи на те, що губернаторство об’єднало капітанства в одну колонію, вони продовжували існувати, як окремі ділянки колонії.

   Пернамбуку, не зважаючи на жорсткий супротив індіанців, добре розвинувся завдяки капітану Матіасу де Альбукерке. Плантації цукрової тростини, рідкі види деревини, какао та інші товари приносили Португалії великі прибутки.

   Найкрупнішими містами були Ресіфі та Олінда, де жили найбагатші та найвпливовіші люди Пернамбуку. Ці міста зручно розташувались на узбережжі океану.

   В ті часи Пернамбуку належав Португалії. Хоча ще півстоліття тому його захопили голландці та утримували кілька десятиліть.

   Колишні господарі вели партизанську війну проти голландців. Хоча не отримували допомогу від метрополії.

   Та все ж Португалія зуміла повернути ці землі, завдяки повстанням місцевих мешканців. Але тепер  не віддавали приватній особі, а призначали генерал-губернатора.

   Пернамбуку являв собою непогану базу. Туди звозили велику кількість товарів з сусідніх поселень. А також дорогоцінні метали, які добували недалеко звідси. Вздовж річки Ресіфі розташовувалися плантації тростини.

   Кілька разів на рік до Португалії відправлявся, так званий, Бразильський конвой. Караван кораблів з тростиною, прянощами, какао, та іншими товарами.