Дроянда - Серце Вовка: Спадщина Кланів 2 частина , Дроянда

З ранку в клані панувала атмосфера приготувань. Усіх охоплювало хвилювання, адже приїзд батьків Василиси означав не лише візит рідних, але й велику відповідальність перед ними. Люди працювали над прикрасами, готували страви та приводили територію в порядок. Кожен розумів, що це не просто святкування, а момент, коли можна підтвердити свою силу та відданість клану.

Василиса, як головна, була дуже зайнята. Вона не могла просто сидіти і чекати. Усі ці роки вона працювала на благо клану, і тепер цей день мав показати, як багато було досягнуто. Кожен крок був важливим, і кожен рух мав значення.

Феш підійшов до неї і спитав:

"Ти впевнена, що все готово?"

Василиса поглянула на нього і кивнула. "Так. Всі на місці, все приготовано. Тепер залишилося тільки чекати."

Вона знала, що її батьки завжди були вимогливими, але вона також знала, що вони будуть гордитися тим, як все змінилося. Цей момент був вирішальним. Всі її зусилля, всі труднощі, через які вона пройшла, вели до цієї миті.

На горизонті з'явилися перші ознаки того, що батьки Василиси наближаються. Люди, які були на варті, побачили їх, і швидко передали новину всім. Усі зібралися, щоб зустріти їх з належною пошаною.

Василиса стояла біля воріт, її серце б’ється швидше, ніж звичайно. Вона не могла не відчути важливість цієї зустрічі. Як би не склалася ситуація, це був момент, коли вона мала продемонструвати все, чого навчилася.

Нарешті, з’явилися її батьки — мудрі і сильні, з величезним досвідом за плечима. Їхній погляд був уважним і пронизливим. Як і завжди, вони були безмежно віддані своєму клану, але їхня оцінка завжди була вимогливою.

"Ми тут, щоб побачити, що ти зробила, Василисо," — сказав її батько, дивлячись на неї. Він завжди був серйозним і рідко показував емоції, але зараз на його обличчі можна було побачити гордість.

Василиса прийшла до них і обняла їх, її серце було наповнене теплом від зустрічі, але водночас вона була готова до будь-якої критики.

"Я робила все, щоб ви пишалися мною," — сказала вона, дивлячись в очі батькові. "Це не тільки моя заслуга, а заслуга всього клану."

Її мати подивилася на все, що було зроблено. "Вижити — це одне, а ось зробити клан сильнішим — це вже інше," — сказала вона з усмішкою. "Ми пишаємося тобою, дочка. Але пам’ятай, що завжди є що покращувати."

Батьки оглянули все довкола: стіл із приготованими стравами, вишукані прикраси і людей, які з радістю допомагали один одному. Вони зрозуміли, що їхня донька стала не тільки сильною лідеркою, а й мудрою і рішучою жінкою.

"Це лише початок," — додав її батько. "Тепер ми разом будемо будувати ще сильніший клан."

Василиса посміхнулася і кивнула. Вона знала, що ці слова мали глибокий сенс. Все, чого вони досягли, було лише початком шляху. Тепер її клан був готовий до нових випробувань, і вона була готова разом з усіма стояти за нього.

Василиса зібрала своїх дітей у великій залі клану. Вона стояла в центрі, а її п’ятеро синів – Дмитр, Алекс, Силіфус, Тітонк – і єдина донька слухали її уважно. Всі вони вже були дорослими, сильними та досвідченими, кожен мав свій унікальний талант і здобутки, але сьогодні настав важливий момент.

"Мої діти," – почала Василиса, її голос був спокійним, але сповненим сили. "Сьогодні ви всі стоїте перед вибором. Ваше майбутнє, майбутнє клану – у ваших руках. Ми пережили чимало битв, здобули союзників і стали сильнішими. Але це ще не кінець."

Дмитр, старший син, зробив крок уперед. Його постава була впевненою, погляд рішучим.

"Мамо, ми готові. Ми навчилися всього, що ти передала нам. Ми не підведемо тебе і наш рід."

Алекс, наймолодший серед братів, кивнув.

"Ми знаємо, що нас чекає. Але разом ми зможемо подолати будь-які випробування."

Василиса подивилася на них з гордістю. Вона знала, що її діти не просто виросли – вони стали справжніми воїнами, достойними свого роду.

"Силіфус, Тітонк," – звернулася вона до інших синів. "Ваша сила – це не тільки вміння битися. Це і мудрість, і вміння приймати рішення. Кожен із вас має своє місце в нашому світі."

Силіфус, який завжди був найстратегічнішим, кивнув.

"Я розумію, мати. Настав час показати, що ми здатні не лише воювати, а й будувати майбутнє."

А Тітонк, якому завжди було важко висловлювати емоції, лише стиснув кулак і промовив:

"Я завжди буду поруч із родиною."

Донька Василиси зробила крок уперед. Вона була горда і сильна, її очі блищали від рішучості.

"Я теж не залишуся осторонь, мама. Я не просто ваша донька – я частина цього клану. І я зроблю все, щоб наша сім’я стала ще сильнішою."

Василиса відчула тепло в серці. Вона знала, що її діти готові. Але вона також знала, що попереду на них чекають нові виклики.

"Тоді готуйтеся," – сказала вона. "Завтра ми вирушаємо на раду кланів. І там вирішиться майбутнє нашого роду."

Настав час діяти.

Луція обурено перехрестила руки на грудях і з викликом глянула на матір.

— Мамо, а я?! — її голос звучав обурено.

Василиса спокійно, але твердо подивилася на доньку.

— Ти і Марк залишаєтеся вдома разом із татом. Це не обговорюється.

— Що?! — Луція зробила крок вперед. — Чому?! Я вже не маленька, я теж частина клану! Чому я маю залишатися осторонь?!

Марк, який стояв поруч, тільки зітхнув. Він уже знав, що сперечатися з матір’ю було марно, але Луція так просто не здасться.

— Луціє, ти ще не готова, — спокійно, але суворо промовила Василиса. — Те, що буде на раді кланів, може стати не просто зустріччю, а справжнім випробуванням. Нам потрібні досвідчені воїни.

— Я теж воїн! — не відступала Луція, її очі палали. — Я довела це! Я билася поруч із вами! Чому я не можу піти?!

Василиса глянула на неї довго й уважно, а потім, м’яко зітхнувши, поклала руки на її плечі.

— Тому що я – твоя мати. І я знаю, що поки твій шлях інший. Це не покарання, а можливість навчитися більшому. А зараз ти залишаєшся тут разом із Марком і татом. І це моє останнє слово.