Костянтин Шелест - Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест

– Повстання? – Інвар не на жарт здивувався і тому пропустив слова мага. – Хто повстав?

– Чернь, – Ортана була зосереджена, як ніколи. – Як я й казала – їх хтось направляє. Безліч виродків бігають містом і репетують, що маги вбили Імператора і принца Леннара і взагалі – все зло в цьому світі через них, тобто – через нас. Уже почалися погроми. Усіх, про кого знають, що він має хоч крихту сили, хапають і забирають якісь особи в темному. Кого не встигають відвести – ловить натовп б'є камінням на смерть. Коли я йшла – горіла бібліотека Академії.

– Є й інше, – додав Катор, – королівства заявляють, що раз імператора немає, то вони тепер самі по собі. На кордонах, кажуть, уже йдуть бойові дії. Армія ще поки що вірна і виконує накази, але ви всі знаєте наших воєначальників...

– Ми вирішили, – додав Седж, – що час вже тікати звідси. А Орті якраз підготувалася до другої процедури. Тож приводь себе до ладу якнайшвидше і починаємо. Чи ти проти? – тон коваля став загрозливим, а на інших відчутно повіяло жаром – Макс якимось чином теж це відчув.

– Та ні, що ти... просто все так несподівано... я вже змирився зі своєю роллю, а тут...

– Давай, годі соплі жувати, – обірвав його Седж, – Орті ще приготуватися треба.

– Усе, досить тріпатися, – втрутилася Ортана, – якщо всі згодні, починаємо. Усім усе зрозуміло чи кому що пояснити треба?

– Я б хотів почути, що там за процедура, – Оллас махнув рукою, привертаючи увагу, – ти ж казала, що нічого більше зробити не можна?

– Я помилялася. Точніше, не так – я дещо дізналася нове і допрацювала методику. Ми повторимо те, що зробили минулого разу, враховуючи нове і помилки. Жодної небезпеки немає. У крайньому разі – він буде такою ж колодою, як і зараз. Як створювати телепорт і як його налаштовувати швидко ми все одно не дізнаємося, значить відлітаємо звідси звичайним способом, повітрям. Хлопці-повітряники... нам же вистачить невеликого запасу, щоб дістатися до притулку? Після всього, сил у нас буде не дуже-то багато. Сподіваюся, всі перенесли туди все цінне?

– Вистачить, – самовдоволено підтвердив Катор, – особисто я все, що мені треба, переніс давно. Та тут і не далеко.

– Я теж, – підтвердив Оллас, – нора готова. – Обидва зареготали.

– Ну, з вами-то зрозуміло, – огризнувся Інвар, – ви всі там крутилися постійно всі ці два місяці, а я щодня був зайнятий – коли мені було?

– Менше за дівками бігати треба було, – засміявся Седж, – он скільки їх стоїть... – кивнув на подіум з завмерлими людьми –  скільки ти оприходував? Га? На старшому курсі і дівчаток-то не залишилося, так? – він знову зареготав, – я свою колекцію давно переніс.

– Інвар, – Ортана, як і раніше, була спокійна, – якщо все вдасться, то в нас буде час, щоб повернутися і забрати, якщо щось забули. А там відпрацюємо і точку для телепорту. Ти був близький до цього всі ці місяці, ти телепортом користувався щодня, твоя допомога буде неоціненною...

– Орті... – знову виліз Інвар, – якщо час буде, то немає проблем, але я взагалі не розумію, чого ти боїшся. Від нас навіть до Катора під сотню кілометрів. Ми долітали туди за півгодини... навіть якщо там хтось збунтується і полізе на нас, то через Фортецю вони не пройдуть. А потім натраплять на все те, що ми тут понарозкидали... Я ось тільки зараз зрозумів, навіщо Леннар затіяв це будівництво. Я сам не ризикнув би пішки йти ці сто кілометрів. Тож часу в нас має бути більш ніж достатньо.

– Добре б щоб так було, Інв... добре б... Але повір мені – краще поспішити. Вважай це жіночою маячнею, але я зроблю так, як кажу. А ви – як хочете.

– Є ще питання, – знову вліз Катор, – де ж усе-таки Трея? Якщо Інвар її не знайшов, то де вона?

– Та яка до Темного різниця, де ця дівка? – загудів Седж, – немає її й добре. А з'явиться – я сам її трахну і вам рештки залишу... Було б, про що думати – студентка-заучка... Починай уже, Орті, досить базікати.

– Значить так, – Ортана встала, – усі сидять, не смикаються. Хто сіпнеться і зіб'є мені настрій – я того особисто висушу і так жити залишу... Зараз запустимо разом накопичення, потім я перекину матрицю з Леннара в цього хлопця. Ну, а там подивимося. Я разів двадцять уже пробувала, все було успішно. Ви всі, весь час мені допомагаєте своїм резервом, тримайтеся за руки, не відпускайте, поки не скажу.

Ортана підійшла до замотаної мумії, з хвилину щось вдумливо розглядала. Поклала їй руку на лоб. Ну або на те місце, де теоретично має бути лоб. Через кілька десятків рахунків, задоволено кивнувши, дотягнулася до голови того, в тілі якого прийшов Інвар, потім повернулася до крісла, сіла, взяла сусідів за руки. Пару рахунків ще нічого не відбувалося, а потім почалося. Усім тим, хто стояв на подіумі, ніби ввімкнули свідомість і звук – люди заворушилися, дівчата злякано пищали, намагаючись прикритися. Хто розумніший, намагався зійти, але нікому це не вдавалося. Невидимі стіни тримали міцно.

– Якого Темного... – хтось мовив, як із трибуни – гучним і впевненим голосом, – це ж наші викладачі з академії... Он Ортана й Інвар...

– Ну так, це все вони, наші магістри, члени імперської ради... що тут відбувається взагалі? Хто-небудь знає? Навіщо нас роздягнули? Де, взагалі, мій одяг?

Але відповісти йому вже ніхто не зміг. Очі Ортани, ніби в кішки, засвітилися червоним, а на подіумі закричала перша людина.