Деніел Кіз - Війни Міллігана

навіть подав до суду заяву на дозвіл зйомки церемонії. Жоден суддя не схотів скасовувати рішення адміністрації лікарні, тож репортерам удалося тільки потовктися навколо Танди й письменника, поки вони йшли до дверей.

Танда і письменник пройшли крізь звичні процедури перевірки та металодетектор, після чого їх пропустили в кімнату відвідувачів, де й мала проходити церемонія. Нікого з репортерів усередину не пустили. Члени персоналу спостерігали за всім зі своїх кабінетів та коридорів з-за подвійного армованого скла. Нотаріус з питань цивільного стану перевірив дозвіл на вступ у шлюб, ухвалив проведення церемонії та сказав:

— Тепер ви обоє маєте підняти праву руку. Я маю прийняти ваші присяги — не хвилюйтеся, це швидко. Будь ласка, присягніть, що жоден з вас не під дією наркотичних засобів чи алкоголю, що вам більше вісімнадцяти років, що ви не перебуваєте в родинному зв’язку, ближче як троюрідні брат і сестра, що немає жодних юридичних перепон вашому шлюбу і що вся надана вами в заяві інформація відповідає дійсності. Присягаєтеся?

— Присягаюся, — відповіла Танда.

— Присягаюся, — відповів Учитель.

— Ой, ледь не забув — ви маєте заплатити дев’ятнадцять доларів готівкою. Ви, звісно, дуже мила пара, але я не хочу платити за вас податок.

Танда передала нотаріусу гроші. Він оформив усі потрібні папери й надав слово преподобному Вітте. Той вручив Танді й Учителю особливу свічку, яку вони разом запалили.

— Це мій вам подарунок, — сказав священик. — Я сподіваюся, що ви зможете знов запалити її у вашу першу річницю — вже як вільні люди.

Учитель і Танда взялися за руки.

— Я також хочу прочитати вам фрагмент із Біблії. Це уривок про весілля у Кані[41]. Я дещо в ньому змінив з надією, що і для вас це скоро зміниться…

У темних очах Танди стрибали вогники від свічки. Священик розкрив Євангеліє від Івана й почав читати:

— А третього дня весілля справляли в Кані Галілейській, і була там Ісусова мати. На весілля був запрошений теж Ісус та учні його. Як забракло ж вина, то мати Ісусова каже до Нього: Не мають вина! Ісус же відказує їй: Що тобі, жоно, до Мене? Не прийшла ще година Моя![42]

Танда й Учитель уважно слухали розповідь про те, як Ісусперетворив воду на вино на святкуванні весілля.

— Я хотів прочитати вам це, сподіваючись, що присутність Бога у вашому житті та ваше кохання одне до одного перетворять буденне життя на щось надзвичайне. Так само як вода — простий слабкий елемент — перетворилася на могутнє п’янке вино. Сподіваюся, що за рік, у вашу річницю шлюбу, ви вже будете вільними людьми, які змінили буденне життя на щось надзвичайне…

— Дякую за таку чудову промову, — сказала Танда.

— Друзі, — звернувся Вітте до присутніх, — ми зібралися тут перед лицем Господа, щоб у присутності свідків поєднати цього чоловіка та цю жінку у священному союзі…

Наречені промовили свої обітниці та обмінялися обручками. Священик оголосив їх чоловіком та дружиною, і вони схилили голови в молитві.

— Тепер ви можете поцілувати наречену, — мовив Вітте.

Під оплески всіх присутніх молодята поцілувалися — на жаль, через куленепробивне скло самих оплесків вони не чули, але принаймні бачили, як усі радісно плескають. Преподобний Вітте завершив церемонію і спитав, чи можна йому піти через чорний хід, щоб утекти від журналістів. Письменник вийшов через головний вхід — аби молодята хоча б півгодини могли побути наодинці в кімнаті для відвідувачів. З журналістами на вході він домовився про прес-конференцію з Тандою в журналістському клубі у центрі міста трохи пізніше — щоб вони не катували жінку своїми питаннями на морозі.

(5)

Ввечері у день весілля до Учителя підійшов один пацієнт з іншого відділення й сказав:

— Ти мене не знаєш, але я чув, що сьогодні ти одружився з тією красивою дівахою, що ходила до тебе щодня. Так от, у мене подарунок для вас обох. Мене за кілька днів мають перевести, і перед тим як я поїду, я тобі дещо розповім.

Учитель оглянув цього чоловіка: невисокий, з русявим волоссям, схожий на якогось бандита. Не створює враження розумної людини. Учитель спробував надавити на нього, але той рішуче відмовився:

— Ні-ні, я розкажу все тільки перед від’їздом, — на цьому він пішов.

Учителя схвилювали слова цього чоловіка. Він розпитав наглядачів і дізнався, що його звати Баррі Лейдлоу і він з Аризони. Виявляється, він убив трьох людей — двох з них, коли був уже у в’язниці, — за що йому присудили три довічні ув’язнення.

Наступного дня Лейдлоу прийшов у загальну кімнату і жестом покликав Учителя до себе.

— Я тут вирішив, що можу розповісти тобі все, але ти маєш пообіцяти, що не скажеш нікому ані слова, поки я тут.

Учитель пообіцяв.

— Ти знаєш нового охоронця, якого перевели сюди з Ліми? У нього татуювання у вигляді змії на руці. Так от, тижні три тому він підійшов до мене і ще до одного довічника й запитав, чи погодимося ми тебе вбити за гроші.

— Ти це серйозно? — Учитель швидко озирнувся навколо.

— Зуб даю. Ми його послали — сказали, що тут таке зробити не вдасться, бо нам це не минеться.

— Слухай, якщо доктор Бокс не повернеться до твого від’їзду, ти зможеш повторити це ще одній людині?

— Так, звісно. Але тільки перед самим від’їздом звідси. Я б відразу тобі розповів, якщо справді було б чого боятися. Але оскільки тут все одно ніхто на таке не погодиться, я вирішив не казати. А зараз кажу, бо хтозна, як воно буде потім — може, сюди пришлють когось настільки божевільного, що він і не таке зробить.

Учитель відразу зрозумів, що охоронець з татуюванням змії — ще Одновухий Джек з Ліми. Він якось хизувався тим татуюванням і казав, що йому його зробили десь у Східній Азії, але азіатські малюнки завжди кольорові, а в нього було звичайне в’язничне татуювання з чорнил і золи. Значить, цей охоронець точно сидів.

Треба бути обережним.

Він уже давно відчував, що за ним хтось полює — хтось настільки могутній, що має вплив на адміністрацію штату і журналістів. Хтось, хто хотів або знищити його, або кинути за ґрати на все життя. Хтось, хто вірить у помсту більше, ніж у лікування та реабілітацію. Але Учитель і гадки не мав, хто б це міг бути.

Учитель повернувся у свою кімнату, став посередині та закричав до стіни:

— Хто б ти не був — іди ти до