Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

    - Хто з тобою підтримує зв'язок. - Я зрозумів, вони виявили канал зв'язку, але, мабуть  капсулу не знайшли.

    - Айя ти на зв'язку.

    - Так.

    - Зі мною підтримують зв'язок мої союзники.

    Чиновник мовчки вийшов. За деякий час до зали увійшли ще кілька охоронців. Взявши мене в півкільце, вони завмерли. Час йшов повільно. Я вже не пам'ятав, скільки часу я простояв оточений ескортом. Нарешті двері відчинилися, до зали увійшов уже знайомий чиновник, супроводжуючи великого зросту таніона, без розписів. На його руках та ногах також були коштовні браслети.

    Це був імператор, тільки він мав право не носити відзнак. Імператор Ахта. Тепер уже чотири ока намагалися просвердлити мене. Одні зі злістю та страхом, інші з цікавістю та інтересом.

    - Ти хочеш сказати, що маєш більшу силу, ніж наш ударний флот?

    - Так імператор? - Це була нечувана зухвалість з боку мілутіаніна.

    - Хто ти?

    - Я представник найдавнішої раси в безкінечності. Я троїд.

    - Ми не чули про таку расу.

    - Раса зникла з просторів галактики півтора мільйона років тому.

 Імператор переглянувся з радником.

    - Ти той, хто дав доступ гусидам до планети Терійського робота.

    - Це не Терійський робот, це робот троїдів. Цей робот деякий час служив терійцям. - Імператор знову переглянувся з радником.

    - Історію з гусидським генералом ми знаємо. - Розвідка у таніонів, виявляється, була на рівні.

    - І де ж твій космічний флот, - не без знущання спитав Ахта.

    - У мене лише один корабель, мій імператор, - я з повагою схилив голову.

    - Ти дуже хоробрий чоловік, Мішель Гравар.

    - Моя хоробрість спирається на силу, яку я маю.

    - Звідки в тебе сила, маленький і слабкий мілутіанін.

    - Силу мені дала моя планета, а союзники зброю.

    - Тоді покажи свою силу, і я повірю, що ти маєш і зброю.

    - Я розкидав охоронців, що тримали мене за руки. Пройшло кілька секунд, я поклав всю охорону, що кинулася на мене.

    - Ти молодець жодного трупа, тільки поламані кінцівки. - почувся голос сутності.

    - Дожився, робот мене хвалить.

   Наказовий жест трипалої руки зупинив бластер направлені в мій бік. Дивно було, але я відчував,  він анітрохи не злякався.

    - Я думаю, роботи дали тобі зброю.

    - Так, мій імператор.

    – Він кмітливий, – Айя знову прокоментувала події.

    - Ти думала імператори суцільно тупі.

    - На жаль, у націях, що вироджуються, так!

  Імператор жестом вилучив із кімнати охорону.

    – Я приймаю ваші умови. Воювати з роботами не входить до наших планів. Мій перший радник Ях обговорить з вами деталі. - Імператор пішов.

    - Я прорахувала, що інтелектуальний рівень імператора дуже високий. Такі особини дотримуються свого слова.

    - Інакше він не був би імператором.

    - Ось це, - Ях вручив мені довгасту річ, встановіть на своєму судні, по ньому ми знатимемо, що ви в нашій зоні. Наш флот вирушить з вами як спостерігач і союзник. Договір буде оформлено після остаточного знищення ворожого флоту. Бажаю удачі. - Ях пішов геть. Увійшли охоронці і вже ввічливо показали мені, що настав час йти. Зворотний шлях ми пройшли у тому ж порядку. За кілька годин я вже був на віллі Степанова.

   Вечоріло. Подвійне сонце сідало за обрій. Друзі з нетерпінням чекали, як закінчяться переговори. Вже сам факт, що мене доставили живим і неушкодженим, викликав полегшення.

    - Ну що…! - німі питання зчитувалося в очах друзів.

    - Я йду на чергову війну.

    - Ну, загалом, ми теж засиділися в цій дірі, - Жорж вийшов уперед. – Тільки скажи, з ким воюємо, і ми готові. Я навіть дістану свій крейсер із ремонтних доків.

    - Вибачте друзі, ця каша частково заварилася з моєї вини, і мені самому потрібно все це розгребти. Так що я воюватиму один. А для вас маю величезне прохання. Підготувати ґрунт до мого прибуття з театру бойових дій. Вся імперія має побачити свого героя.

    Ще чотири дні ми обговорювали план нашого повернення до рідної імперії. Зрештою, всі деталі були узгоджені, і я залишив гостинну планету таніонів.

    Як до себе додому я повертався до пояса астероїдів. Майстерно облітаючи кам'яні брили, я вже дивувався, як швидко пристосовується моє нове тіло до перевантажень. Ще півтора тижня тому свідомість намагалася залишити тлінне тіло на віражах, зараз же пробігав лише легкий холодок.

    - У тебе тільки мозок залишився у незмінному вигляді, решта тіла відрізняється від особин твого вигляду.

     Я ніяк не міг звикнути, що сутність постійно перебувати зі мною в контакті.

Ось на моніторі виник знайомий астероїд з кораблем роботом та потворними наростами, що приліпився до його поверхні. Капсула м'яко підійшла до приймального вікна. Ще хвилина і я був удома. Знайомий запах лоскотав ніздрі. Маленькі приміщення короткі коридори, це все було моїм.

     Підходячи до рубки, якийсь дуже слабкий і знайомий запах відчувався у повітрі. Відчинилися останні двері, і я опинився в рубці корабля. Все було так само, як і півтора тижні тому. Світилися екрани, показуючи навколишнє оточення. Окремо на моніторі світилися параметри робочих та сплячих систем корабля. Відмінність роботів від людини. Робот завжди готовий, у нього немає сну, немає відпочинку, він завжди у бойовій готовності. Його можна лише знищити. Але це мій робот, і я спробую зробити з ним максимум добрих справ.

    - Я вітаю командира, але на борту корабля, - зустріла мене Айя. – Системи корабля працюють у нормальному режимі. На борту гостя. - До мене повернулося крісло з усміхненою Жанною.

    - Ти брехун.

    - Ти сказав що між троїдом і мілутійкою не може бути дітей.

    - Так це правда, ми різні у нас різний генетичний код.