Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

    - Такого не буде. Ми самі вибрали дорогу. На жаль, це дорога космічних авантюристів. Так що давай по одній, і життя стане веселішим. – Чарка опинилася у моїх руках.

    - Ну давай! Ми цокнулися, і благотворна рідина пролилася всередину організму. За кілька хвилин у похмурих фарбах життя почали з'являтися рожеві тони.

    - Поки прокинуться решта ми ще встигнемо перекинути пару чарочок.

    - Стривай, - я притримав руку Сергія, - ти зможеш звести мене з керівництвом таніонів.

    - Ти що задумав, - брови Степанова піднялися вгору.

    - Витягти нас із болота.

    – Є, перший таємний радник імператора.

    - Зведи мене з ним.

    - Ти розумієш, якщо ти його марно потурбуєш, нам не прожити жодної хвилини. Він зараз дуже злий.

    - Зведи мене з ним. - Степанов з подивом глянув на мене. Але, знаючи мій твердий характер та почуття на небезпеку сперечатися, не став.

    – Коли?

    - Негайно.

    - Добре, почекай тут, - він пішов на другий поверх. Я лишився сам.

На ґанку з'явився Жорж Міліган.

    - Мішель, - я зник у його обіймах. - Скільки років скільки зим. Чи це ти. Я радий. - Жорж завжди довіряв мені на всі сто.

    - Якщо ти Мішель тут означає, ми незабаром виберемося з цієї дірки. - Жорж знову ляснув мене по плечу.

    Я посміхався, як дитина. Через деякий час ми з Жоржем встигли перекинути кілька чарок. І ось на веранді з'явився найбільший любитель поспати Біл Гайро.

    - Привіт Мішель, - Біл завжди емоції виявляв стримано. – Засиділися ми тут без тебе. Ми вже думали, що згинув і збиралися змитися у вільний сектор.

    – Розповідай, де пропадав. - Жорж перервав Біла.

    - У двох словах, тікав від поліції, бився з монстрами та літав між астероїдами.

  І все це протягом кількох років.

    - Радник дав добро на зустріч, через чотири години, - почувся голос у моєму мозку.

    За хвилину вийшов Степанов.

    - Якщо тільки ти потурбуєш радника через дрібниці, ми трупи. Він дав добро на зустріч через чотири години. – Сергій налив чарку горілки та залпом випив.

    - Ти відправив його до радника, Біл тицьнув у мене пальцем. Адже з-за Мішеля заварилася вся каша.

    - Тому й відправляю. Обстановку потрібно розрядити, і лише Мішель може це зробити. За тобою вже летить антиграв. Бажаю удачі всім нам і найбільше тобі. – Сергій налив горілки і знову випив.

    На майданчик перед віллою сів антиграв. З нього вийшло кілька озброєних таніонів.

    - Хто з вас Мішель Гравар, - проклекотів один із охоронців.

    - Я Мішель , - я підвівся і пішов до антиграву.

    Таніони ретельно мене обшукали, перевірили кількома приладами і лише потім. Посадили в антиграв. Апарат піднявся, заревіли турбіни і на величезній швидкості ми попрямували до столиці.

    - Яйя ти мене супроводжуєш.

    - Так я лечу за вами в турбулентному потоці антиграву. У такому вихорі жоден датчик мене не засіче.

  Таніони не дарма славилися своєю небалакучістю. За весь політ, а це три з половиною години вони не промовили жодного слова. Мовчав і я, занурившись у свої думки.

Вдалині з'явилися кулясті куполи висотних споруд місцевої столиці Танії.

    - Приготувались, - охоронці підняли мене на ноги. Антиграв м'яко сів. Акуратні спроби звільнитися від захоплень охоронців ні до чого не привели. Так вони вивели мене з антиграву в якомусь ангарі. Потім охоронці повели мене похилим коридором, тримаючи за руки. Наче я міг зірватись і втекти. Пройшовши кілька сотень метрів, наша група підійшла до броньованих дверей. Поклавши руку на ідентифікаційну панель, охоронець завмер.

- Вхід дозволяється, пролунав голос, і багатометрові броньовані двері повільно відчинилися.

- Захисне поле закінчується за п'ятдесят метрів. Потім, а можу лише підтримувати зв'язок. Ти певен, що хочеш піти далі.

    - Так, я піду.

  На той час двері відчинилися повністю, і ми пройшли всередину. Залізниця, підземна залізниця починалася під цим ангаром. І це була кінцева станція. Шляхи закінчувалися, і на маленькому пероні стояв один маленький вагон. Охоронці провели мене всередину, і вагон рушив. Визначити скільки ми їхали було важко, але подорож виявилась досить коротка. Вагон зупинився на розкішній обробленій червоним камінням станції. На безлюдному пероні стояло лише двоє охоронців. Мене передали новим конвойним. Все знову повторилося. Охоронці залізними лещатами захопили мої руки і повели довгим просторим і дорого прибраним коридором. Двері автоматично відчинялися, як тільки ми підходили до них. За п'ятими дверима ми  опинилися в просторий яскраво освітлений залі.

    Серед зали стояв своєрідний представник таніонської аристократії. Велика голова з хамелеоними очима була розписана зверху ієрогліфами що свідчили про приналежність до вищої касти. Трипалі руки по лікті були обвішані браслетами з благородних металів прикрашених надзвичайної краси діамантами. Декілька яскравих стрічок оперізували тіло благородного таніона. І ще одна деталь говорила про високородність та високу посаду господаря. Він не мав жодної зброї. Тільки імператор та його найближче оточення мали привілей не носити зброю.

     Обидва ока дивилися на мене, вивчаючи та оцінюючи.

    - Ти Мішель Гравар.

    - Так, - таніони любили короткі і прості відповіді, і ненавиділи балакунів.

    - Навіщо я тобі потрібний? – пролунало з присвистом запитання.

    - Я хочу з танією укласти контракт.

    - Ціль і наша вигода.

    - Я знищую ударний флот астайя. Танія укладає зі мною вічний мирний договір і надає мені політичну підтримку.

    - Вільні руки охоронців потягнулися до бластерів. Таніон злісно дивився на мене своїми двома круглими очима і мовчав. Пауза затягувалася. Відчинилися двері, до зали зайшов охоронець і щось прошепотів на вухо чиновнику. Чиновник махнув рукою, і охоронець з повагою вийшов.