Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

     - Дуже просто, мене, як і тебе здивувало, що на мене ніхто не звертає уваги, і прислуга чудово знає всіх, хто тут проживає, не могла не забити на сполох. Звідси висновок, мале диво, що без суєти накриває на стіл, кілер. - Я встав і підійшов до пацана. Два злих ока дивилися на мене впритул. Щось доросле відчувалося у погляді. Вхопивши його за комір і підвівши, я уважно подивився йому в очі. То був не хлопчик. Юна шкіра, тонка кістка, невеликий росток і ніжні риси обличчя мали свідчити, що цьому юному створінню не більше чотирнадцяти років. Але то був не хлопчик. У глибині його чорних очей відчувався дорослий погляд.

       -   Вирубай його, - прошепотіла в моєму мозку сутність. – Коли він буде в нестямі я зможу просканувати його мозок.

     Він як відчував.

       -   Дядечко не бий мене, - з очей хлопчика покотилися сльози.

       -   Відпусти його, він виконував завдання, - Степанов торкнув мене за плече.

       -   Вирубай його!

У вітальню увійшли два охоронці. Не розуміючи, що діється, вони схопилися за зброю.

      -   Зброя на підлогу, - рукою я вказав охоронцям на підлогу, де треба покласти зброю. Вони здивовано переглянулися.

      -   Ви оглухли, - тепер на охоронців гаркнув Степанов. - Зброя швиденько була складена в кутку кімнати.

      -   Мішель я тебе не розумію, - мій друг був розгублений.

      -   Зараз все проясниться, - я знову врізав хлопчика по лобі. Він обм'як. І я поклав його на диван.

     -   Все готово за кілька хвилин доповіла, Айя. Я його розблокувала, він відповідатиме на всі запитання чистою правдою.

     - Хтось його наймав на роботу. – Я оглянув кімнату.

    - Я, - нерішуче відповів один із охоронців.

    - Тепер задавай йому питання, які йому ставив під час прийому. - Зручно вмостившись у кріслі, я вирішив поспостерігати за майбутнім допитом.

    - Хто ти, - почав свій допит охоронець.

    - спеціальний агент Карл Сухий. – Охоронець здивовано глянув на Степанова.

    - Завдання.

    - Ліквідація банди зрадників імперії. – У Степанова очі полізли на лоба.

    – Ваша агентура на планеті.

    - Власник казино Вікторія…,- молодик дорослим голосом перерахував кілька імен відомих на планеті людей.

    - Чому не знищив відразу після прибуття в розташування вілли?

    - НАКАЗ, дочекатися поки що віллу відвідає Мішель Гравар і ліквідацію зрадників розпочати з нього.

    - Запитай скільки йому років.

    - Скільки тобі років.

    - П'ятдесят чотири роки.

    - Чому ти виглядаєш так молодо? – Юнець доповів про кілька операцій, ним перенесені та виконані спеціально для виконання завдання.

Допит тривав ще півгодини, хоч цінної інформації він не приніс. Одне було ясно, що імперія поставила завдання, нас ліквідувати. Але ось молодик опритомнів, і його обличчя знову набуло образу плаксивої скривдженої дитини. Нічого не можна було сказати, грав він добре. Витираючи кулаком сльози, він ображено шморгав носом і казав, що він не винен йому сказали, і він виконував вказівку, і що він зовсім мене вбивати не хотів.

    - Закрий його в підвалі, потім ми вирішимо що з ним робити, - Степанов схопив пацана рукою за комір і вручив одному з охоронців.

     - Ну, тепер привіт Мішель.

     Ми обійнялися.

    - Так ти кажеш, сховався від імперії під крилом таніонів.

    - Сховатись то сховався, тільки ось чи надовго? Таніони вже натякали, щоб ми покинули планету. Поки вони це роблять у дружній формі, із запевненнями, що я можу залишитися але…? Конфлікт із імперією їм зовсім не потрібний. Із сектора астайя вже було кілька вторгнень невідомої раси. Таніони зазнали поразки. Уряд незабаром може попросити імперію про допомогу, вони не справляються. Ми незабаром опинимося жертвою на вівтарі взаємодопомоги та взаємовиручки. Так що друг мій Мішель доля наша висить на волосині. І твоя поява може виявитися ножом, який цю волосинку переріже.

    - Сумну картину ти мені намалював. А чи відомо, хто саме нападає на імперію таніонів?

    - Це астайя, дуже давня раса. Багато століть у їхньому секторі панували запустіння і морок. Хоча вони й на той час зуміли відбити вторгнення імперії. Тепер вони відродилися. Вони відродили свої технології, мають потужний новий космічний флот. У перших боях на один знищений крейсер астайя припадало чотири крейсери таніонів. Декілька планет вже захоплено і там посиленими темпами будуються опорні бази. Таніони виду не подають, але бояться. Подейкують, астайя вигадали нову досконалу зброю. На сьогоднішній день таніони зібрали ударний кулак зі своїх найпотужніших кораблів і хочуть відкинути астайя в їхній сектор.

    – І що їх стримує.

    - Переговори, роблять спробу налагодити контакт із загарбниками. Спроби слід сказати безуспішні.

    У мозку промайнула невиразна думка. Щось невизначене, але обнадійливе. Можливо, все складається не так уже й погано.

    - Корабель готовий до бою. - Від сутності приховати думки було неможливо.

    - Ти хочеш у бою випробувати корабель, я правильно вловила хід думок?

    - Який відсоток ймовірності нашої перемоги над загарбниками. Чи зможемо протиставити свій сильний, але маленький кораблик, армаді?

    - Не лише зможемо, а й знищимо їх. У цьому я впевнена на сто відсотків, - зовсім по-людськи відповіла Айя. Корабель сконструйований для бою з терійцями. Астайя, слабка раса. Вони не мають шансів.

З ким я дружу, з монстрами чи друзями? Мені стало мерзлякувато і страшно.

    - Гей, ти, що замислився? - Сергій уже налив по чарці.

    - Так, взагалі ні про що. Думаю, чи буде в нас колись спокійне життя. Вранці дітей до школи. Самі працювати. Увечері на рибалку, чи в гості до друга. Невже ми не заслужили спокійного життя, коли тебе не триматимуть у заручниках, коли з танків не розстрілюватимуть твій будинок.