Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

Мої думки перервав попереду якийсь рух. Не встигла я розглянути, що там відбувається, як між нами промчало щось чорне та безформне, що змусило нас втиснутися в стіни. Воно видерло в мене з рук біту, яка відлетіла далеко вглиб коридору.

- Біжимо, поки воно не повернулося! - крикнула я та помчала вперед, поглядаючи на Тіффані, яка так само була налякана незрозумілою істотою.

Незабаром ми добігли до розвилки.

Зліва був коридор, з якого ми почали шлях. Я кивнула вправо, щоб продовжити шлях вперед та не вивчати ще один бічний коридор. Тіффані була згодна й помчала туди.

Часу на розмови в нас не було, та й, сили витрачати було недоречно. Головним завданням було накивати п'ятами подалі від тієї дивної істоти.

Тут не було картин з їх скреготом. Зате, з'явився вітер. Він дув прямо в обличчя, ускладнюючи дихання.

- Не можу дихати, - поскаржилася я, відвертаючись від сильних потоків.

- Може, це спеціально, щоб ми повернули й попалися до того в лапи, - відповіла насилу Тіффані.