Ангеліна Кріхелі - Про любов для дітей, Ангеліна Кріхелі

Яга засумнівалася, переводячи розгублений погляд з дерев'яного будиночка на Кощія.

— Чого вже там! — нарешті вона махнула рукою. — Нехай забирають білки… — і відійшла на пару кроків убік.

За допомогою Кощія Надя дісталася високої гілки на дереві й повісила туди будиночок, який вони змайстрували. Озирнулася, а Яга ніби вище стала — горб на спині зник. Чаклунка уважно дивилася на будиночок на гілці, ніби чекала, що білки відразу примчать нове житло освоювати.

— А тепер, — терпляче пояснила Надія, — ми підемо дивитись у чарівне дзеркало, — і вона простягла одну долоню Кощію, а іншу — Язі.

Чаклунка недовірливо подивилася на простягнуту до неї дитячу ручку, покрутила свою долоню так і так, ніби щось на ній роздивлялася, озирнулася на хатинку і знову подивилася на дівчинку. Надя терпляче чекала, розуміючи, що це рішення Яга має ухвалити самостійно. Тільки тоді це матиме сенс. Адже кожен має сам вирішувати, яким йому бути. І сам за свої рішення відповідатиме.

Язі тепер доводилося розлучатися зі своїм минулим. Темним, похмурим, але зрозумілим та пізнаним. І Надія розуміла її. Для неї теж виявилося непросто повірити одного разу, що існує величезний чарівний ліс, і існує не тільки в уяві, а насправді. Вона не могла б пояснити, як дізналася, що саме їй потрібно зробити та сказати, щоб допомогти подрузі Кощія. Але вона твердо це знала і слідувала своїм відчуттям, які поки що жодного разу не підвели. Цікаво, пильне серце здатне допомогти і зі звичайними людьми чи лише у чарівному лісі?

Вперед виступила осміліла мітла і почала підштовхувати Ягу до дівчинки. Яга спершу була розсерджена за таку зухвалість, але передумала сердитися. Цікавість і бажання побачити чарівне дзеркало, якого в книзі обліку не було, виявилися сильнішими. Вона несміливо простягла долоню і взяла дівчинку за руку.

Надя задоволено кивнула. Подивилася у змінені очі, які, здавалося, пам'ятала, десь бачила одного разу. Але невиразні спогади розпливалися, не даючи відновити образ.

— Тепер, Яга, відправляй нас усіх до Кощія.

Яга кивнула, і наступної миті вони опинилися перед охайним будиночком у самому серці лісу. Яга насупилася.

— Не може бути царством Кощія, — затялася вона. — Ти що з моїми чарами зробила? Зізнавайся зараз же! Куди ми потрапили? — Яга вперла руки в боки і почала сердито свердлити очима Надю.

Тут з величезної будівлі перед будинком, розміром майже з сам будинок, з'явився триголовий Змій Горинич.

— Це як розуміти? — вигукнула Яга, забувши про свою сердитість. — Це що таке робиться, га?!

Надя вдоволено посміхнулась, дивлячись на розгублену Бабу Ягу, яка вже зовсім не схожа була на згорблену стареньку, якою була спочатку. Тільки час уперто летів уперед, а Яга не поспішала. Надя починала хвилюватись. Їй подобалися нові друзі й подобалося допомагати їм знаходити себе, але вдома все ж чекали люблячі батьки, за якими вона встигла скучити і яких їй так хотілося обійняти. Адже їм теж потрібна турбота та увага.

Горинич гордовито прямував до дивної компанії перед будинком, виблискуючи новою прикрасою на шиї, що ледве нагадувала нашийник. Чому у тих, про кого ми дбаємо, згодом неминуче з'являються нашийники. Навіщо?

Яке ж було здивування Яги, коли Горинич перевальцем підійшов не до неї, не до Кощія, а до маленької Надійки і торкнувся по черзі кожною з трьох голів її долоні, наче кімнатний песик.

Надя, анітрохи не злякавшись, із дзвінким сміхом простягла руку і погладила голови величезного друга.

— Ой, — задоволеним басом замуркотів Горинич, — і тут ще почухай, — і підставив один бік, потім інший, із задоволенням прикривши очі.

Надя зі сміхом чухала йому боки, зовсім не звертаючи уваги на Ягу, яка з відкритим ротом ошелешено дивилася на картину, що постала перед нею.

— Чудеса та й годі… — нарешті видала вона, привертаючи до себе загальну увагу.

— Яга! — радісно вигукнув Горинич і важко протоптав до старої знайомої, маючи намір обійняти її масивними руками-крилами.

— А дієти ти не дотримуєшся, Гориничу? — суворо запитала Надія, коли він уже розкрив крила для обіймів Яги.

Той зупинився на середині шляху, пустотливо повозив величезною лапою по землі і сором'язливо відвів погляд убік. Яга просто дивувалась, нізащо не впізнаючи грізного Змія Горинича в цьому одомашненому слухняному цуценяті.

— Ну-у… — простяг Горинич. — Я це…

— Ех ти! І коліки, мабуть, докучають? — дбайливо поцікавилася дівчинка, наче бувалий ветеринар під час огляду домашньої тварини.

— Чого приховувати… Буває, — зізнався Горинич.

І Яга могла б присягнутися, що в цей момент він сором'язливо почервонів.

— Нічого не розумію… — пробурмотіла вона.

Кощій ненав'язливо взяв її за руку і повів до будинку, поки Надія захоплено обговорювала з Гориничем здорове харчування. Яга кілька разів обернулася, дивлячись на дивну парочку, і поспішила за Кощієм, що змінився до невпізнання. Вона потай поглядала йому в спину, роздумуючи над тим, як було б чудово виглядати так само красиво і молодо, як він. Але скільки не намагалася виготовити молодильне зілля, випити чудо-водиці або скласти заклинання, нічого не виходило. У кращому випадку молоділа на кілька років і на кілька хвилин вистачало ефекту зілля та заклинань. Чим частіше намагалася і не виходило, тим зліша вона ставала.