Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук - Ніколи разом, Вікторія Грош (Rouce), Віка Лукашук

— Ого, дійсно велика родина.

— Діано, а може ти знаєш, у вашому селі живе жінка, на ім'я Палажка?

— Є така — Діана знову почала сміятися та щічки покрились рум’янцем — я її обходжу десятою дорогою. Вона мене б ледве й прокляла.

— За що? — запитав я.

— Я коли була малою, у неї крала яблука, які за парканом були, тобто не у дворі. Так, ця бабця на мене так сварилась, що я ледве від неї втікла. Після того випадку намагаюсь на очі їй не попадатись. Але я про неї нічого не знаю. Це треба у моїх батьків запитати.

Ми трохи ще поговорили, поїли, а після батько сказав, що хоче поговорити зі мною сам на сам. Мама ж з Діаною залишились на кухні. Карина заварила чай, тому вони влаштували собі чаювання, так би мовити.

Я зайшов з татом у його кабінет. Тато сів за стіл, я ж сів біля столу. Навіть не уявляю, що зараз буде, про що говорити будемо. Сподіваюсь він нічого поганого не скаже про Діану.

— Синку, твоя однокурсниця дуже мила дівчина. Мені щось здається, що це вона вставила тобі мізки у потрібне місце — я почав сміятися з його слів. Можливо він дійсно правий. Я став вчитися добре, проєкт ми зробили на відмінно і все тому подібне.

— Можливо ти правий.

— Я ж так розумію, ви будете готуватись до іспитів разом?

— Планували разом, а, що?

— У мене є пропозиція до вас. Переїжджайте з гуртожитку сюди — я підняв одну брову та здивовано подивився на тата.

— Але...

— Ось подумай — перебив мене тато — ви сядете готуватись до якогось іспиту, у кімнату може зайти будь-хто. Будуть заважати, ви просто сконцентруватись не зможете — я в цей час подумав, а батько правий. У мене в кімнаті геймер без контролю емоцій є, а у Діанки вічно весела блогерка Надя. Вона дійсно буде відволікати Діану від підготовки.

— Ми подумаємо.

— Добре — сказав тато. Після ми ще трохи поговорили на тему навчання. Він сказав, що може повернути машину у будь-який момент на іспитах, але точно не зараз. Я хоч впевнений, що я її отримаю назад.

Ми зайшли на кухню, мама з Діаною розмовляють, що їх слова ми спершу й не зрозуміли. Я вже багато слів знаю завдяки Діані та все ж вловити про що розмова важко, якщо цих діалектних слів дуже багато. А в їх діалозі було багато. Ми з татом приєднались до них.

— Діан, мені тато запропонував, щоб ми до іспитів готувались тут. Нам ніхто тут не буде заважати готуватись до них.

— Ем...

— А й справді, а, що ви будете у гуртожитку готуватись — підтримала мене мама — Богдан весь час на роботі, я до Давида заходжу у кімнату рідко, щоб не порушувати його особистий простір — мама подивилась на мене та усміхнулась — а, Карина перед тим як зайти стукає у двері та й заходить лише за необхідності.

Загалом я Діану вмовив, щоб ми готувались до іспитів у мене дома, але ночувати будемо у гуртожитку, бо так захотіла Діана. Типу там її речі та все тому подібне та й свою цімборашку кидати вона не хоче... як на мене, то, це дарма. Адже від Наді немає користі. Весь час затягує Діану в якісь пригоди, а сама зникає. А потім рятуй Діанку.

Ми не помітили, як минули чотири години та вже дев’ята вечора. Я з Діаною вже хотіли попрощатись та поїхати у гуртожиток, як тут нас зупинила мама.

— Залиштесь тут на ніч — вона подивилась та непомітно усміхнулась.

— Мені треба у гуртожиток. Треба ж ще у кімнаті поприбирати після Наді.

— Хто насмітив, той нехай сам прибирає — сказав я, тому що мене почала бісити ця ситуація. Надя щось зробить, а відгрібає за це все Діана.

— Але ж... — хотіло було сказати Діана та її перебила мама.

— Нічого з кімнатою не станеться. Залишайтесь тут, а на ранок поїдете — переконати маму було важко, нам нічого не залишалось як погодитись. Тому ми залишились у будинку. Піднялись на другий поверх та зайшли у мою кімнату.

— Де залишишся, у мене чи у гостьовій кімнаті? Вибір за тобою — сказав я, а в думках було, хоч би залишилась зі мною. І напевно, що й вигляд теж був благальним, бо відповідь Діани не треба було чекати довго. Вона відповіла швидко.

— У тебе — я усміхнувся. У кімнату зайшла мама. Вона подивилась на нас. Напевно їй навіть казати не треба було, що Діана залишається у моїй кімнаті, вона й так все зрозуміла.

— Діано, я можу тобі дати ось цю піжаму. Вона новенька, її навіть ще не діставала з пакету.

— Не треба ніякої піжами — сказав я. Мама подивилась на мене, піднявши одну брову — я їй дам якусь свою сорочку — Діана стояла та тільки слухала нас, а на її щічках виступив рум’янець.

— Ну, добре. Як скажеш. Тоді я пішла, не буду вам заважати — мама вийшла з кімнати, я відчинив дверцята шафи та дістав блакитну сорочку, а після дав своїй дівчинці. Вона пішла у душ, аби освіжитись. Я ж в цей час розстелив ліжко, взяв ще один плед. Подумав, що Діана не захоче спати зі мною під одним пледом. І тільки-но я все це підготував з ванної кімнати вийшла Діана. Я її роздивився: моя сорочка виявилась їй практично до колін, рукава вона підвернула до ліктів, а її чорне волосся було вологе. Я подивився на неї та застиг, а вона побачила це та мабуть не знала куди себе й подіти.

— Вигляд маєш чудовий та й моя сорочка тобі дуже пасує.

— Дякуву — зніяковівши сказала вона, а її щічки покрились рум’янцем.

— Я тут дістав ще один плед, лягай, а я теж піду в душ.

За п’ятнадцять хвилин я вийшов з душу та побачив Діану, яка вже заснула. День був довгим, як на мене, хвилюючим для Діани. Я ліг біля неї та вкрився, а після вимкнув світло, яке світило лише на тумбочці, але воно було досить ярким, щоб у кімнаті було світло.

Ранок почався з того, що я встав раніше за Діану та пішов на кухню, аби зробити їй сніданок у ліжко. На кухні вже була Карина, вона якраз приготувала чизкейк. Я взяв один шматочок, зробив каву та пішов у кімнату. Діанка ще спить солодким сном. Мені навіть не хотілось її будити та все ж довелось.

Ми з нею з’їли цей чизкейк разом, бо Діана сказала, що не буде їсти його сама, тому я з’їв половину. А після подивились у вікно. За вікном йде сніг. Наче тільки вчора злітало з дерев останнє листя, а сьогодні вже й сніг летить.