Ангеліна Кріхелі - Містичне кохання (збірка), Ангеліна Кріхелі

- Не хочешь поділитися?

- Не підказуй відповідь прямо в запитанні.

- Що ти маєш на увазі?

- Ми так часто розмовляємо, і зовсім не приділяємо значення словам. Ти щойно запитав мене «чи не захочу я». І дав можливість відповісти «не захочу». Ми запитуємо «чи не зміг би ти», і отримуємо відповідь «не зміг би». І завжди здивовані!

- Ти дивовижна!

- Я звичайна. Але сьогодні хочу бути дивовижною! І ти мені в цьому допоможеш. Ось бачиш, я не кажу «чи ти не допоможеш мені»! І ти вже готовий допомогти.

- Але чим?

- Сьогодні я хочу бути красивою.

- Ти завжди красива!

- Ні, сьогодні я хочу бути особливою красивою, щоб вийти в сад клініки, яким ти так старанно мене спокушав увесь минулий тиждень, поки допомагав гуляти коридорами лікарні.

- Ти впевнена, що готова?

- Не запитуй мене! Інакше я ніколи не буду готова. Знаєш, скільки геніальних ідей втрачено через сумнів? Але, мабуть, тобі навіть не здатно запам'ятати цю довжелезну цифру!

Тоді ми сміялися. Я допоміг їй піднятися, витяг з комоду гребінець, допоміг причепуритися, вимитися в чаші, подав дзеркальце.

- На мій погляд, тепер ти ідеальна... - сказав я, і навіть не збрехав.

- Грубі лестощі, але дуже приємно.

- Може трохи макіяжу? Ну і вирвемо цей сивий волосок?

- Ти що! Навіть не думай! Якщо Бог малює час пензликом прямо на нас, недоречно стирати його стараннями рук людини.

- Тоді залишимо все так?

- Тоді приймемо все так, і будемо впевнені, що це потрібно заради чогось. Знаєш, я дуже вдячна за твою ідею з щоденником. Я знаю, що ти читав його таємно. Так-так, не заперечуй, я відчула, що його торкалися не лише мої руки. До того ж ти відразу починав обговорювати зі мною тему, яку я розпочинала з Богом, так що важко було не здогадатися. Але знай, що я не проти...

- Пробач. І... дякую. Мені ніколи ніхто не довіряв так, як ти.

- Ну, час рушати! Я готова до здійснень!

- Чому ти вирішила вийти саме сьогодні? – запитав я, коли ми опинились у саду.

- Сьогодні якось особливо світить сонце, птахи співають голосніше і яскравіше, наче тільки для мене. Це означає, що прийшов час. Чи тобі ніколи не доводилося відчувати, що все навколо натякає тобі, що прийшов час вчинити щось, що давно планував?

- Я не помічав...

- І цей чоловік рекомендував мені писати листи Богу! Це ж його відповіді. Тільки не у листах. Мабуть, він теж не дуже любить писати. Хоча я зараз полюбила. Це дає спокій.

- Ти втомилася йти. Де ж ми сядемо? Я не бачу жодного вільного місця, жодної лавки...

- Ось бачиш! Усі інші пацієнти клініки теж почули, що прийшов час виходити з палати! Отже, я все зрозуміла правильно.

- Ти зажурилася... Щось сталося? Ти втомилася?

- Я раптом усвідомила, скільки ж ми розуміємо, тлумачимо неправильно. Ось знаєш ти, наприклад, як поступити правильно, якщо раптом на твоєму шляху з'являється перешкода? Це означає, що треба зупинитися, змінити способи досягнення мети, трохи зачекати та продовжити або обрати іншу мету?

- На мою думку, це занадто складне питання. У мене немає відповіді.

- І добре! Тому що відповідь може бути лише для тебе самого. І для тебе вона буде правильною, а для інших – ні. Тому що відповідь диктує серце. Це воно спілкується з Богом, слухає й бачить його знаки. І йому видніше. Якщо, звісно, воно дружить з розумом. Але ж розум і серце у кожного свої. Тому часто поради і не підходящі...

- Здається, я знайшов вільну лавку.

- Це чудово! Тим більше, зізнаюся, у мене абсолютно немає сил, і мені важко уявити наш зворотний шлях. Ми сіли на вільну лавочку, і я запитав:

- Чому тобі все це цікаво?

- Життя у всіх його проявах неймовірно досконале. Навіть якщо часто незрозуміле, жорстоке, підступне... Але в усьому цьому є певний сенс. І тільки той, хто терплячий, дочекається, побачить, дізнається, навіщо це було, для чого або чому. Але ми помічаємо течію життя лише тоді, коли зупиняємось. Мені тепер випала можливість зупинитись, освідчитись, побачити... Поглянь! Тільки обережно, щоб не помітили. Бачиш ту медсестру?

- Бачу. Ти знаєш її?

- Вона медсестра.

- Так, я зрозумів. Але чому ти раптом заговорила про неї? Вона також ставить тобі крапельниці?

- Ні, їх скасували, в мене вже всі руки проколоті. Лікар сказав, що організму потрібен відпочинок.

- Він скасував усе лікування?

- Так. Він приходив вчора. І сказав, що тепер мені потрібний просто хороший настрій, щоб все було добре... Ні, ця медсестра не ставить мені крапельниці, але я помітила її одного разу, коли вона побігла до тієї іншої, зі сумною історією, яку ти мені розповідав.

- Та чому ж ти запам'ятала її?

- Вона була сумною. Вона і зараз сумна.