Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

хотів з тобою поговорити до того, як

ми підемо у відділок. Мені треба кілька днів, щоби пройти за

кількома ниточками у справі Джулі. А поки тут коїться оце все, Шаддид вимагає просто подати рапорт і закрити справу.

— І ти не збираєшся її слухатися, — Гевлок не запитував.

— Інтуїція не дає мені відпустити цю справу.

— То чим можу допомогти?

— Прикрий мене.

— Як ти це уявляєш? Не скажу ж я, що ти захворів. До твоїх

медичних файлів у них такий самий допуск, як і до всіх наших.

— Скажи, що я почав напиватися. Що приходила Кендис. Це

моя колишня дружина.

Гевлок звів брову, продовжуючи жувати ковбаску. Тоді похитав

головою — повільно, але не заперечно; він готувався щось

запитати. Міллер терпляче чекав.

— Тобто начальниці краще вважати, що ти займаєшся

саморуйнуванням, утікаючи від реальності та розбитого серця, аніж що ти виконуєш роботу, яку вона ж і доручила? Не

розумію.

Міллер облизав губи і нахилився над столом, спираючись

ліктями на сірувату пластикову поверхню. Хтось видряпав на

стільниці розкреслене коло. І це в поліційному барі!

— Я не знаю, з чим маю справу, — зашепотів Міллер. — Кілька

речей якось пов’язані, але ще не розумію, як саме. Поки не

второпаю, мені не можна відсвічувати. А чувак, який погуляв із

колишньою і на кілька днів пірнув у пляшку, — не особливо

відсвічує.

Гевлок знову похитав головою, тепер із відтінком недовіри.

Якби він був поясанином, то не знизував би плечима, а розвів би

руками — так, щоб жест можна було розрізнити й у скафандрі.

Якщо ти виріс не в Поясі, то неминуче видаси себе тисячею

дрібних звичок — такою, як оця. Настінний монітор тепер

показував жінку в уніформі високого чину. Головний речник за

кадром і далі розповідав про тактичні перебудови марсіянського

флоту та причетність ОПА до зростання вандалізму. Саме так він

назвав невдалу спробу перевантажити реактор при підготовці

пастки, яка мала б знищити увесь корабель: вандалізм.

— Це все гівно якось не в’яжеться між собою, — пробурмотів

Гевлок, і Міллер на якийсь час замислився, що саме його

напарник має на увазі: партизанську війну поясан, відповідь

марсіян чи послугу, про яку він попросив. — Ну серйозно. Де

Земля? Стільки всього несеться, а вони язика в сраку засунули.

— А що їм говорити? — здивувався Міллер. — Воюють Марс

і Пояс.

— Коли Земля це дозволяла, аби щось важливе відбувалося без

її участі в головній ролі? — сказавши це, Гевлок подумав та

зітхнув: — Гаразд. Ти п’яний як чіп і прийти не можеш. У тебе

все складно в особистому житті. А я спробую прикрити твій зад.

— Усього на кілька днів.

— Тільки ти повертайся до того, як хтось раптом вирішить, що

це ідеальний момент підстрелити земного копа в підлаштованій

сутичці.

— Повернуся, — пообіцяв Міллер. — А ти бережи себе.

— Можеш двічі не повторювати.

* * *

Секція джю-джюцу на Церері розміщувалась унизу, поблизу

порту — там, де відцентрова сила створювала найсильнішу

гравітацію. До розкрутки астероїда приміщення слугувало за

склад — циліндричний тунель із пласким помостом, зведеним

приблизно на третині висоти. Зі склепінчастої стелі звисали

стелажі з палицями, бамбуковими мечами і пластиковими

тренувальними ножами. Від шліфованих кам’яних стін луною

відбивалося хекання чоловіків на довгому ряді тренажерів та

приглушене гупання груші, яку лупцювала жінка в дальньому

кінці зали. Троє учениць стояли на маті посередині, стиха

перемовляючись.

Ближню стіну по обидва боки від вхідних дверей заповнювали

світлини: солдати в уніформі, поліційні агенти пів десятка

поясанських безпекових корпорацій. Вихідці з внутрішніх

планет траплялися нечасто, але вони були. Металеві таблички-грамоти — нагороди за переможні місця у змаганнях. Сторінка

дрібним шрифтом про історію заснування секції.

Одна з учениць скрикнула і кинулася додолу, тягнучи за собою