Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

які тут усі життєрадісні, — знову голосно озвався

Еймос.

Шед зблід, його зіниці розширилися. Голден похитав головою.

— Не розірве. Цю штуку нічого не візьме. Якими б ті кораблі не

були, вони можуть трохи поогризатися, але на тому все.

— Із усією повагою, капітане, — заперечила Наомі. — Якими б

не були ті кораблі, їх мали б уже збити. Але не збили.

Здаля до них долітали звуки битви: спорадичний рокіт торпед, майже постійна вібрація гармат точкового захисту. Голден не

помітив, як задрімав, поки його не висмикнуло зі сну оглушливе

ревін ня. Еймос і Алекс щось викрикували. Шед панічно волав.

— Що сталося? — Голден намагався перекричати шум.

— Кеп, нас підбили! — озвався Алекс. — Ударила торпеда!

Гравітація зникла раптово. «Доннаджер» зупинив двигуни.

Або їх знищили.

— Бля-бля-бля! — не припиняв горлати Еймос.

Але принаймні Шед замовк. Його очі вибалушилися, обличчя

побіліло. Голден відстібнувся від крісла та поплив до панелі

зв’язку.

— Джиме! — покликала Наомі. — Ти що?

— Маємо дізнатися, що тут коїться, — кинув Голден через

плече.

Діставшись дальньої перегородки, Голден тицьнув у кнопку на

панелі. Відповіді не було. Тицьнув іще раз, а тоді затарабанив по

дверях. Нікого.

— Де ті чортові солдати? — вилаявся.

Освітлення померхло, тоді відновилося. Знову померхло, знову

відновилося, й так кілька разів.

— Рейкотрони Ґаусса... — зачудовано вимовив Алекс. — Це ББ.

За всю історію Коаліції жоден флагман іще не вступав

у ближній бій. Але ось це сталося: корабель палив із

рейкотронів, а отже, відстань до супротивника була достатньо

близькою для некерованих зарядів. Сотні чи навіть десятки

кілометрів — не тисячі. Якимось чином поясанські кораблі

пережили шквал торпед із «Доннаджера».

— Нікому не здається, що ми у повній сраці? — запитав Еймос

із нотками паніки в голосі.

Корпус «Доннаджера» задзвенів, наче гонг, по якому раз у раз

гатили величезним молотом. Ворожі кораблі відстрілювалися.

Заряд рейкотрона, що вбив Шеда, прийшов без жодного звуку.

Наче за помахом чарівної палички фокусника, у стінах одна

навпроти одної з’явилися дві ідеально круглі діри. Крісло-колиска Шеда стояла якраз поміж ними. Корабельний лікар ще

мить тому сидів у кріслі, а йому знесло голову — зникло геть усе

від кадика і вище. Кровоносна система ще продовжувала

викачувати артеріальну кров у червону хмарку над шиєю; ця

хмарка розділилася на два тонкі потоки, що, кружляючи, попрямували до дірок у стінах, куди втікало повітря.

Розділ дванадцятий. Міллер

Тридцять років Міллер пропрацював у службі безпеки.

Насильство і смерть стали звичними супутниками його

життя. Вмирали чоловіки та жінки. Тварини. Діти. Якось він

тримав за руку дівчину, поки та вмирала від кровотечі. Він убив

двох — і досі міг побачити момент їхньої смерті, варто було лише

заплющити очі та подумати про них. Запитайте в нього — і він

скаже, що його вже нічим не вразиш.

Але він уперше бачив, як починається війна.

У «Шляхетному гіацинті» був звичний для перезмінки наплив

відвідувачів. Жінки та чоловіки в уніформах — переважно

«Зоряної спіралі», але траплялися службовці й менших

компаній — або замовляли собі післяробочу випивку, щоб

розвіятися, або обирали з ранкового меню каву, формовані

гриби в цукровому сиропі та смажені ковбаски з, певно, однією

тисячною часткою м’яса. Міллер якраз жував таку ковбаску, витріщаючись на настінний екран. Звідти на нього позирав

головний речник «Зоряної спіралі», щиро, спокійно та впевнено

пояснюючи глядачам, наскільки все летить під три чорти.

— Попереднє розслідування встановило, що вибух стався внаслідок невдалої спроби під’єднати ядерний вибуховий заряд до

швартувального причалу. Офіційні представники Марсіянської

Республіки

Конґресу

назвали

інцидент

«імовірним

терористичним діянням» і відмовилися від подальших

коментарів до остаточного завершення розслідування.

— Ще одні, — озвався за його спиною Гевлок. — Знаєш, рано

чи пізно у когось із цих придурків руки ростимуть не зі сраки.

Міллер розвернувся на стільці, а тоді кивнув на сидіння поруч

із собою. Гевлок сів.

— Сьогодні буде ще той день... — зітхнув Міллер. — Якраз

збирався тобі дзвонити.

— Ага, вибач, — сказав його напарник. — Трохи заспав.

— Маєш новини щодо переведення?

— Ні. Певно, моя заява припадає пилом на якомусь робочому

столі в горі Олімп. А ти як? Маєш новини щодо своєї дівчинки-халтурки?

— Ще ні. Але слухай... я