Вільям Форд Гібсон - Нейромант

– Тхне так, наче він її лазером зніс, шариш.

Зайонець відштовхнувся від білого корпусу швейцарського тренажера і кулею пролетів крізь паперовий лабіринт, відкидаючи стрічку від обличчя.

– Кейс, ман…

Невисокий чоловік, японець, сидів прив’язаний за шию до спинки складаного крісла тонким сталевим дротом. Сам дріт був невидимий у тих місцях, де перетинав чорний мнемолон підголівника, і врізався глибоко в шию. Єдина куляста крапля темної крові завмерла, мов невідомий самоцвіт, мов червоно-чорна перлина. Кейс побачив грубі дерев’яні руків’я зашморгу, що плавали в повітрі по обидва боки, мов потерті уламки держака від мітли.

– Цікаво, чи довго він його так тримав, – промовив Кейс, пригадавши післявоєнні митарства Корто.

– А він, твій головний, знає, як керувати кораблем, Кейсе?

– Може, знає. Він служив у спецпідрозділі.

– Бо, як бачиш, цей малий японський ман уже нічим не керуватиме. Та і я навряд чи зможу керувати оцим. Надто нове…

– То знайди місток.

Мелкам насупився, виконав переворотназад і відштовхнувся. Розсуваючи хащі роздруківки, що плавала навколо, Кейс сунувся за ним до ширшого приміщення, схожого на кімнату відпочинку. Там було більше складаних стільців, якась подоба бару і «Хосака». Принтер, що досі висолоплював роздруківку, мов тонкий паперовий язик, виявився вбудованим у перегородку й виглядав, як тонка щілина в затертій численними руками стінній панелі. Кейс підтягнувся над колом стільців, дотягнувся до нього й натиснув на білий перемикач ліворуч від щілини. Стрекотіння припинилося. Він розвернувся й тупо подивився на «Хосаку». Її передню панель просвердлили наскрізь принаймні разів десять. Отвори були малі, круглі й почорнілі по краях. Крихітні кульки світлого сплаву кружляли навколо мертвого комп’ютера.

– Ти як знав, – сказав він Мелкамові.

– Місток задраєний, ман, – повідомив Мелкам з іншого кінця кімнати.

Світло потьмяніло, спалахнуло, знов потьмяніло. Кейс відірвав роздруківку. Самі нулі.

– Мовчозиме? – Він роззирнувся посеред бежево-коричневої кімнати, оточений звивистими паперовими закарлючками. – Це ти сигналиш, Мовчозиме?

Панель над Мелкамовою головою посунулася вгору, за нею ховався невеликий екран. Мелкам боязко смикнувся, витер піт із чола поролоновою накладкою на тильному боці рукавиці й озирнувся оглянути монітор.

– Ти читаєш японською, ман?

Кейс бачив, як миготять на екрані цифри.

– Ні.

– Місток – це рятувальна капсула, шлюпка. Здається, тут зворотний відлік. Застібайся. – Він накрутив шолом і клацнув застібками.

– Що? Він звалює? От срань! – Кейс відштовхнувся від перегородки й пролетів крізь хмару роздруківок. – Треба відчинити ці двері, чувак!

Та Мелкам тільки постукав по шолому. Кейс бачив, як рухаються його губи за лексановим візором. Бачив краплину поту, що стікала з-під веселкової плетеної шапки, у яку зайонець пакував свої дреди. Мелкам вихопив шолом із Кейсових рук, уміло накрутив його, а тоді пройшовся долонями по застібках. Мікросвітлодіоди в лівій частині візора засвітилися, коли шолом під’єднався до комунікаційної системи скафандра.

– Не знаю, що там японською, – сказав Мелкам у комунікатор, – та відлік неправильний. – Він постукав пальцем по рядку на моніторі. – Замки несправні на містку. Відділяється, не задраївши люків.

– Армітідж! – Кейс спробував постукати у двері. Закони взаємодії в невагомості відкинули його назад крізь хмару роздруківок. – Корто! Не робіть цього! Треба поговорити! Треба…

– Кейсе? Чую тебе, Кейсе. – Голос тепер ледве нагадував Армітіджів. Він був моторошно спокійний. Кейс припинив борсатися. Шолом ударився об дальню стіну. – Пробач, Кейсе, але доведеться вчинити так. Один із нас має вибратися. Один із нас має свідчити. Якщо всі ми підемо на дно тут, усе тут і скінчиться. Я розповім їм, Кейсе, я про все розповім. Про Ґерлінґа та інших. І в мене вийде, Кейсе. Знаю, вийде. Долечу до Гельсінкі. – Раптом запала тиша, і Кейсові здалося, що вона заповнює його шолом, мов інертний газ. – Але це так непросто, Кейсе, так ізбіса непросто. Я сліпий.

– Корто, зажди! Зупинися! Ти ж сліпий, чувак! Ти не можеш летіти! Ти вріжешся в довбосрані дерева. А вони тебе не відпустять, Корто, богом клянуся, вони ж тобі люки не задраїли. Ти загинеш і ніколи нічого їм не розповіси, а мені треба той ензим, назву ензиму, ензим, чувак!.. – Кейс кричав високо, істерично. Голос віддавався пронизливим сичанням у навушниках шолома.

– Роби, як учили, Кейсе. Це все, що нам лишається.

Шолом залило нерозбірливим белькотінням, завиванням перешкод, що заглушили собою всі роки, які минули від часу операції «Шалений кулак». Після уривчастих фраз російською незнайомий дуже юний голос із середньозахідним акцентом заговорив: «Нас збито, повторюю, Грім Омахи збито, ми…»

– Мовчозиме! – заверещав Кейс. – Не чини так зі мною!

Сльози бризнули з-під його повік і відбилися від візора тремкими кришталевими бульками. «Ханіва» раз глухо грюкнула, здригнулася, наче щось велике й м’яке врізалося в її корпус. Кейс уявив, як рятувальна капсула виривається на волю, відстрілюється на піропатронах, за секунду ураган розгерметизації кігтем вириває божевільного полковника Корто з крісла, з Мовчозимового переказу останньої хвилини операції «Шалений кулак».

– Я пішов, ман, – сказав Мелкам, дивлячись на екран. – Люк відчинений. Мовчазний запобіжники перелаштував, певно.

Кейс намагався витерти сльози гніву з очей. Його пальці билися об лексановий візор.

– Ця яхта втримає повітря, та головний разом із містком забрав стикувальний пульт. «Маркус Гарві» досі на приколі.

Але Кейс бачив тільки, як Армітідж нескінченно падає, обертаючись навколо Фрісайда, крізь вакуум, холодніший за сибірську ніч. Чомусь він уявляв Армітіджа в чорному плащі «Берберрі», чиї широкі поли розлітались обабіч, мов крила гігантського кажана.

17_

– Знайшов що хотів? – запитав конструкт.

Програма серії «Кван» версії одинадцять заповнювала всю сітку між своїм тілом і кригою Т-Е гіпнотично вибагливим веселковим мереживом, ґратчастим плетивом, тонким, мов морозяні візерунки на вікнах.

– Мовчозим убив Армітіджа. Застрелив його в рятувальній капсулі з незадраєним люком.

– Всратись як жорстко, – відповів Рівний. – Та ви ж із ним наче один одному сраки не гріли, правда ж?

– Він знав, як вивести капсули з токсином.

– Тоді Мовчозим теж знає. Розраховуй на це.

– Не дуже я вірю, що Мовчозим на це піде.

Моторошна імітація сміху пройшлася Кейсовими нервами, мов тупе лезо.

– Може, це значить, що ти розумнішаєш.

Кейс перемкнувся на симстим.

Чип її зорового нерва показував 06:27:52. Кейс слідкував за її пересуваннями віллою Стрейлайт понад годину, дозволяючи аналогові ендорфіну, який вживала Моллі, впоратися з залишками