Стівен Вільям Хокінг - Коротка історія часу

Сонця, він вважав, що швидкість світла поблизу Сонця менша, ніж віддалік. Тому світло й відхиляється (як у призмі). Сам Гокінг у своїх наукових працях використовує так звану метрику Шварцшильда, з якої випливає формула, як швидкість світла залежить від відстані R до центру кулеподібної маси c(R) = c (1–Rg/ R) де Rg — так званий радіус Шварцшильда, що збігається з радіусом чорної діри, якщо маса, про яку йдеться, міститься під цим радіусом, с — це звичайна швидкість світла, коли нема гравітації. Як бачимо, при R = Rg швидкість світла дорівнює нулеві. А позаяк ніщо не можна розігнати до швидкості світла (навіть рівної нулеві!), то ніщо й не може вирватися з чорної діри (якщо не враховувати квантових ефектів, як це зробив Гокінг). —Прим. Ю. Степановського.

23

Від 1930 до 2006 р. Плутон класифікували як планету Сонцевої системи. Після відкриття подібних до нього об’єктів у поясі Койпера і ухвалення 2006 року рішення Міжнародного астрономічного союзу про означення терміну «планета» Плутон віднесено до нової категорії карликових планет і додано до списку малих планет. Попри те, що не всі погодилися з таким рішенням, він утратив статус планети Сонцевої системи. — Прим. ред.

24

Ралф Альфер (Алфер) — американський космолог, докторант Георгія Гамова. 1948 року здобув докторський ступінь з фізики за теорію нуклеосинтезу. В дисертації розглянув питання, що стало відомим як нуклеосинтез Великого вибуху (теорія Альфера — Бете — Гамова; альфа — бета — гама). Термін «Великий вибух» придумав, спочатку глузуючи, Фред Гойл на радіо Бі-Бі-Сі 1950 року для опису космологічної моделі Всесвіту, як розширення до свого нинішнього стану від початкового стану величезної густини і температури. Нуклеосинтез — пояснення того, як складніші елементи створюються з простих елементів після Великого вибуху. Початково теорія Альфера — Гамова пропонувала, що всі атомні ядра створюються шляхом послідовного захоплення нейтронів. Однак подальше дослідження піддало сумніву універсальність теорії послідовного захоплення, бо жодного елемента не знайдено як стабільного ізотопу з атомною масою п'ять або вісім, що перешкоджало виробництву елементів важчих за гелій. Дисертація викликала величезний інтерес, зокрема медій. Пізніше в тому ж році, співпрацюючи в Лабораторії прикладної фізики Університету Джона Гопкінса з іншим американським науковцем Робертом Германом, Альфер передбачив температуру залишкового проміння (відомого як космічне фонове проміння, або реліктове), виходячи з припущення про Великий вибух. Проте прогнози Альфера стосовно космічного фонового проміння більш-менш забули, і їх знову відкрили Роберт Діке і Яков Зельдовіч на початку 1960-х. Попри те, що його ім'я з'являється в дисертації, Ганс Бете практично не брав ніякої участі в розвитку теорії, хоча згодом він працював з суміжних темах; Гамов додав його ім'я, щоб оригінальним зробити заголовок роботи. Так самостійна дисертація Альфера була вперше опублікована 1 квітня 1948 року в «Фізікал рев’ю» («Physical Review») і з трьома авторами. Гумор Гамова, мабуть, деколи затьмарював вирішальну роль Альфера в розвитку теорії. Інші науковці, які читали працю, можливо, припускали (помилково), що Гамов і Бете були головні автори. Дві експериментальні праці, пов’язані з космічним фоновим промінням визнано гідними Нобелівської премії: в 1978 році — Арно Пенціяса і Роберта Вілсона, і в 2006 році — Джона Мазера і Джорджа Смута. — Прим. ред.

25

Так вважали до 1998 року, коли в результаті спостереження за далекими надновими типу Iа відкрито пришвидшене розширення Всесвіту. За це відкриття Сол Перлмутер, Браян Шмідт та Адам Ріс отримали Нобелівську премію з фізики за 2011 рік. Здобуто й інші підтвердження цього явища, найпоширеніше пояснення якого — існування виду енергії з від’ємним тиском, так званої темної енергії. На сьогодні космологи припускають, що сповільнення змінилося на пришвидшення десь 5 млрд років тому. — Прим. ред.

26

Див. попередню примітку. — Прим. ред.

27

Космологічну константу (Λ) в польових рівняннях загальної теорії відносності Айнштайн спочатку вніс, щоб уможливити статичну космологічну модель, але відкинув після встановлення розширення Всесвіту. Протягом тривалого часу космологи припускали, що Λ рівна нулеві. 1998 року відкрито пришвидшене розширення Всесвіту, найпоширеніше пояснення цього явища —існування темної енергії. Її природа на сьогодні невідома, але запропоновано два її представлення — як [додатної] космологічної константи і як квінтенсенції. — Прим. ред.

28

Переклад Юлії Джугастрянської. — Прим. ред.