Вікторія Франко - Ти — мої крила, Вікторія Франко

І хоча наша розмова була більше схожа на милі роздуми двох закоханих. Але насправді я озвучила в голос те, про що давно мріяла. Адже я щиро сподівалася, що в майбутньому Ярик освідчиться мені. Тому що саме з ним я хотіла прожити усе своє життя. 

— Ох, Мілено… Якби ти сказала, що готова вийти за мене — я прямо в цю ж мить побіг би за каблучкою, — Ярик клацнув мені по носі, навіть не здогадуючись, яку скриньку Пандори щойно відчинив своїми словами.

— Я готова вийти за тебе, — промовила тихо, але впевнено, відчуваючи як сполохано сіпнулося серденько у моїх грудях.

— Що? — Ярослав уважно просканував мене ошелешеним поглядом.

— Те, що почув, — підтвердила свої слова, не приховуючи грайливого блиску в очах. — Біжи за обручкою. Чи ти передумав?

Поглянувши на здивованого Ярика, мені здалося, немов він не вірив у мою згоду. Схоже, вона виявилася для нього неабиякою несподіванкою. Тепер вже і я напружилась, адже намагалась зрозуміти його справжню реакцію. Сівши на ліжку, я прикрилася ковдрою, але очей не відводила від коханого.

— То ти говорив це все несерйозно? — і немов сама ж собі відповіла, розгублено округливши рота. — Яка ж я дурна…

— Ні, Мілено, ти не дурна, — спантеличено промовив він, нахилившись до мене. — Дівчинко моя… Просто… Я не хочу, щоб це було лише на зло батькам… Мені важливо, щоб ти по-справжньому хотіла цього, розумієш?

Я розуміла… Але поки що не знала, як довести Ярику, що конфлікт із батьками не мав жодного відношення до мого бажання вийти за нього заміж. І Ярикова реакція лише посилила моє бажання. Тому що вона стала для мене ще одним доказом того, що він щиро кохав мене і дбав про мої почуття.