Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

Розділ 28

  Після вечері Валентина Федорівна взяла на себе зобов’язання всіх гостей провести до готелю та розселити по номерах. Кіра була вдячна своїм батькам за допомогу та підтримку. Емоції, які її переповнювали зараз вибивали із сил та вона все ж зайшла до Олі в номер, щоб вибачитися та поговорити.

-Олю, вибач мені будь ласка, що приховала від тебе правду і не розповіла, як воно у мене з Тимуром було насправді,- Кіра стояла у дверях не наважуючись пройти у глиб кімнати та сісти поруч з Олею на ліжко.- Чи зможеш ти мені вибачити?

-Ти проходь, сідай,- запросила Оля, поступившись місцем, посунувшись на край,- мені звісно, неприємно те, що ти мене дурила і Тимур теж, але я не ображаюся, чесно. Я теж не завжди була відвертою з тобою та своїми рідними. Я про Тома. Пам’ятаєш?

-Це не одне і теж,- Кіра сіла поруч,- у тебе була така ситуація.

-А у тебе хіба не була ситуація?- Оля подивилася на реакцію подруги, яка тільки закусила нижню губу нічого не відповідаючи.- Тепер розумієш? Пропоную залишити все це позаду, бо я страшенно за тобою сумувала і так хотіла тебе побачити та поговорити.

-Я теж за тобою сумувала,- Кіра обійняла Олю радіючи, що з їхньою дружбою все гаразд.- Як там у тебе з Франсуа?

-Та ніяк, бо ми розсталися,-  сказавши це Оля зовсім не засмутилася,- він одружений, і свою дружину кидати не збирається. А мені хочеться мати родину. Хочеться вийти заміж, народити дитину.

-Ти прийняла правильне рішення. Ти повернулася у провінцію чи так і продовжуєш жити у Реймсі?- поцікавилася Кіра.- І як у тебе з мамою?

-З Реймса я нікуди не планую виїжджати. І відразу по поверненню у Францію піду працювати в книжковий магазин,- Оля здивувала Кіру,- мама майже щодня навідується до мене. П’єр її привозить. Буває вимагає, щоб я повернулася додому, то радить берегти себе і вчитися бути самостійною. У принципі вона потроху звикає, що я віднині живу окремо. Мені її шкода і тому буває, що я готова все покинути і поїхати назад, але потім опановую себе. Переконую саму себе, що я чиню правильно лишаючись у Реймсі. У мене повинно бути своє власне життя. Про маму звісно я ніколи не буду забувати, але жити хочу окремо. І тому так і роблю. Але годі про мене. Ти краще скажи, що тобі заважає бути з Тимуром, коли ти його кохаєш?

-Мені заважає те, що я не до кінця вірю йому,- зізналася Кіра,- а раптом він знову скаже мені, що хоче жити сам. Скаже, що нам треба розлучитися, що тобі краще без мене. А я цього більше не витримаю. Якби ти знала, як мені було боляче тоді.

-Він помилився, але ж він визнав свою помилку. Ми всі помиляємося. А він хіба не міг?- Олі хотілося допомогти подрузі.

-Так ми всі помиляємося,- погодилася Кіра,- але сумніви, які терзають мене сильніші за внутрішні переконання.

-Головне, не переконання і не сумніви які тебе терзають, а почуття. Почуття кохання повинні мати перевагу над усім цим,- Оля говорила серйозно,- якщо ти по-справжньому його кохаєш, то повинна довіряти. І повинна дати йому ще шанс.

-А з тебе Олю вийшов би непоганий психолог,- Кіра обійняла подругу,- я дам йому шанс. Дякую тобі за пораду.

-Звертайся. А знаєш, що я щойно подумала?

-Кажи…

-Кіро, я піду навчатися на психолога.  Я все ж таки хочу отримати вищу освіту, просто не знала на кого мені вчитися. А тепер знаю, на психолога.

-Гарне прагнення. Вірю, що у тебе вийде,- Кіра підтримала рішення Олі.

  Вже було далеко за північ, а спати зовсім не хотілося. Кіра вийшла на терасу готелю, з якої відкривався чудовий краєвид на річку. Навіть зараз, у ночі на терасі було приємно знаходитися. Прохолода з боку води обвівала тіло після спекотного дня.

-Небо прямо усипане зірками, давно такого не бачив,- до Кіри підійшов Тимур і теж оперся на перила,- хороше місце. Я впевнений, що туристи залюбки будуть обирати твій готель і просити заселити їх у номера з виходом на річку. Бо природа захоплює. Головне, щоб комарі не покусали.

-Ми подбали про захист від комах і встановили електричні знищувачі по всьому готелю,- сказала Кіра Тимурові, якого аж ніяк не очікувала побачити прямо зараз.- Не спиться?

-Ні, так само як і тобі. Я весь час думаю про тебе,- зізнався Тимур їй.

-Я теж про тебе думаю. І незважаючи на такий виснажений день спати аж ніяк не хочеться,- Кіра повернулася обличчям до нього.- Навіщо ти розповів правду? Тепер всі твої рідні на тебе ображаються.

-Вони мене вибачать. А чи зможеш ти мені вибачити?- Тимур теж повернувся до неї.- Я розповів їм правду, бо не хочу більше нічого вдавати, не хочу більше грати. Хочу, щоб все було по-чесному. Хочу бути з тобою не тому, що мені так треба для чогось, а тому що я кохаю тебе. Хочу, щоб ми одружилися і прожили довге щасливе життя. Я помилився, зробив неправильний крок.

-Я зовсім не ображаюся на тебе. Сьогодні мені твоя сестра сказала, що почуття повинні переважати над усім іншим. Найголовніше почуття, те що відчуваєш серцем.

-І що відчуває твоє серце?- з надією у голосі запитав Тимур.

-Я кохаю тебе Тимур і хочу бути з тобою,- зізналася Кіра і відразу смутилася та опустила очі.

-Я тебе теж кохаю,- Тимур підійшов до неї ближче і провів своєю рукою по її щоці, піднявши підборіддя та подивився їй у вічі.

  А потім поцілував… Такий довгоочікуваний, пристрасний поцілунок за мить пробудив бажання близькості, належати один одному. Тимур підхопив її на руки і поніс у свій номер, який знаходився на першому поверсі міні-готелю у кінці коридору. Обережно поклав її на ліжко, а потім скинув з себе футболку, джинси… Вид його міцного, красивого тіла з татуїровкою тигра на плечі змусило Кіру відчути ще більший трепіт, ще більше збудження, тепло, яке приємно охопило всю її. Від ніжного поцілунку Кіра заплющила очі запускаючи свої руки у його волосся…

-Я так давно мріяв про тебе і так сильно хотів тебе,- прошептав Тимур хриплим, збуджуючим голосом знімаючи з нею сукню…

-Я теж хочу тебе,- Кіра потягнулася до нього, а він ще міцніше обійняв її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍