Світлана Литвиненко - Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко

-Взаємно, дорогий племіннику,- відповів Артем.

-Головне не заблукайте і нікуди не вплутайтеся,- сказав серйозно дітям Тимур,- щоб о дванадцятій були у готелі «Білий лебідь», що знаходиться поруч біля цього ресторану. Зрозуміли?

-Тату, все буде добре,- і Бед обійнявши Люсі пішли на вихід.

-Хай гуляють поки гуляється. Молодість на те і дана,- сказав їм у слід Віталій Миронович.

-Ми ще всі молоді. Ще вина?- запитав Пітер у присутніх.

-Завтра хочу скупатися у річці,- повідомила про своє бажання присутніх Оля.

-З твоїм-то здоров’ям…,- почала було тітка Люба.

-Мамо, дозволь мені самій вирішувати. І якщо я хочу скупатися, то зроблю це,- Оля впевнено наполягла на своєму.

   І цим Оля здивувала Кіру, а саме, своєю переміною у своїй поведінці. Довела, що змінилася, що віднині вона самостійно приймає рішення і несе за них відповідальність.

-Я хочу вам в де в чому зізнатися,- після того, як Тимур це сказав за столом запанувала тиша і всі присутні перевили на нього свої погляди,- це стосується мене і Кіри.

-Невже подали на розлучення?- здогадливо посміхнулася Ніколь радіючи.

-Ти майже відгадала Ніколь, але прошу мене не перебивайте,- Тимур перекинувся поглядом з Кірою, ніби даючи зрозуміти, що на цю відвертість він наважився заради неї,- з самого початку у мене з Кірою були фіктивні стосунки і фіктивний шлюб.

-Не може бути,- тітка Люба не стримала здивування.- Це все через бажання мого батька?

-Так, через бажання дідуся, бо я не хотів його засмучувати і тому пішов на цей крок. Але…

-Не можу не перебити, раніше коли я телефонувала до тебе, а це було років три потому, то відповідала твоя дружина і ми з нею розмовляли і тоді мій батько ще не був при смерті і ніяких бажань не висловлював. Але ти вже тоді був одружений на Кірі.

-Я був одружений на іншій Кірі, яка покінчила життям самогубством,- Тимурові важко було про це говорити, але він зізнався у цьому. Після того випадку моє життя ніби зупинилося, навкруги для мене була одна темрява і я думав, що ніколи не зможу нікого покохати. Але помилився, я покохав Кіру. Ось цю саму Кіру, яка зараз сидить поруч зі мною. Саме вона повернула мене до життя, пробудила в мені бажання. Так, наш шлюб був фіктивний, але згодом він став справжнім ще коли ми перебували у Франції. Та повернувшись в Україну, я зробив одну велику помилку, розлучився з Кірою.

-Навіщо? – запитав в недорозумінні Пітер.

-Я й сам не знаю навіщо відпустив від себе ту яку кохаю. Та чомусь я тоді думав, що їй буде краще без мене, що я не маю права псувати їй життя, що вона заслуговує на кращого чоловіка ніж я. Сказав їй, що буду жити сам. Але не з міг без неї. Хотів повернути її, але теж не з міг.

-Але ж ви зараз разом. Чи ви знову співпрацюєте, розігруєте цю виставу для нас,- тітка Люба обурено кинула салфетку на стіл,- ви всі тут тримаєте нас за…

-Вибач тітко, але це тільки моя вина і звинувачуй тільки мене,- Тимур сподівався, що його родина зрозуміє його.

-І ти Артем теж про це знав?- запитала Оля свого меншого брата.

-Як ти міг від мене це приховувати?- Віра швидко все  зрозуміла та піднялася із-зі столу щосили відштовхнувши від себе стілець,- я вам більше скажу…

-Віро не треба,- Артем кинувся заспокоювати дружину та вона не зважала, бо наскільки розлютилася, що хотіла ще більше всім зашкодити.

-А чи знаєте ви, що мій чоловік колишній наречений Кіри. Як вам ця новина?

-А ну нагально припиніть,- стукнув кулаком по столу Віталій Миронович,- вечерю закінчено.

-Любий заспокойся,- Валентина Федорівна,- витерла салфеткою своє обличчя,- давайте всі заспокоїмося. Віро, Артем будь ласка сядьте на свої місця, не треба щоб на нас дивилися всі присутні в цьому ресторані. Тимур проявив сміливість бути відвертим з нами і ми повинні поважати його за це.

-А я поважаю його за це,- Пітер поклав собі на тарілку ще кусочок запеченої курки,- він щойно зізнався у своєму коханні до Кіри, сказав, що кохає її одну. Отож ми повинні це почути і сприйняти як належне. Якщо він нас дурив, це означає, що була на це причина. Ми повинні вчитися вибачати один одному.

-Дякую друже, що ти мене розумієш. Сподіваюся інші теж зрозуміють і знайдуть в собі сили вибачити мені,- Тимур не втрачав надії.

-Не переживай Пітер, я чудово все почула і зрозуміла. Налий мені краще ще вина, воно допомагає зняти стрес,- сказала Ніколь простягнувши свій келих Пітеру,- я багато чого зрозуміла і навіть вдячна за таку честь.

-За яку честь?- запитала Віра, яка теж простягнула свій келих Пітерові, щоб той і їй налив ще вина.

-За честь відгородитися від мене. Хіба я не маю рацію Тимуре?

-Вибач Ніколь…

-Цікаво, що на це скаже Кіра. Чи кохає вона Тимура? Чи хоче вона бути з ним?- запитав Пітер, але скоріш не він сам хотів почути відповіді, а хотів щоб їх почула Ніколь і нарешті перестала плекати надію повернути Тимура,- Кіро чи кохаєш ти Тимура по-справжньому? Чи хочеш бути з ним теж по-справжньому?

-Так, я кохаю Тимура по-справжньому. Але чи хочу я бути з ним, не знаю…