Анастасія Соловйова - Твій на місяць, Анастасія Соловйова

Вдумливий погляд Романа, кожен нахил його голови, відточені рухи, хлоп'яча посмішка на губах після забитої в лузу кулі — все відволікає мене від бажаної перемоги. Він дуже сексуальний, я відчуваю його потужну енергетику, бачу азарт, що розпалюється в очах — і розтікаюся по м'якому кріслу.

— Вже передумала? — глузує з мене Роман.

Ага, дай ще кілька хвилин, щоб віддихатися. Зараз подивимося, як ти відреагуєш на мої відверті нахили над більярдним столом! І три ґудзики на сорочці я не просто так розстебнула!

— Звичайно, ні, — чарівно посміхаюся і беру в руки кий. Не особливо усвідомлюю свої дії, просто проводжу пальцями по довгому стовбуру дерев'яного інструменту.

Чую, як Роман голосно втягує повітря. Ну як, я тебе не відволікаю?

Забиваю дві кулі поспіль. Коли випростуюсь, ловлю жадібний погляд Романа на своїх грудях. Гра в більярд перетворюється на болісну, витончену спокусу. Тільки ось хто кого спокушає?

Моє тіло напружене, кінчики пальців спітніли, а в голові лунає фоновий шум. Давно я так не концентрувалася на кожній дії. Ми граємо четверту партію, і рахунок поки що 2:1 на користь Романа.

— Урааа! — кричу, коли забиваю останню кулю в лузу. — Тепер 2:2, бійся моїх бажань! Ти скоро продуєш, — навмисне провокую його, щоб вибити ґрунт із-під його ніг та змусити сумніватися у власній перемозі. — Залишилася лише одна гра.

Роман мовчки завдає першого удару. Він теж зосереджений, посмішки більше немає на губах, рухи різкі, влучні, погляд чіпкий і серйозний.

— Ти не казала, що вмієш грати в більярд, — зауважує він ненароком.

— А ти й не питав. Відразу вирішив, що я нічого не знаю.

— Хто тебе навчив?

— Батько. Коли ми були у терпимих стосунках, то часто грали вдвох. У нас у будинку навіть є більярдна.

Спогади болем віддаються в серце, тому я виплескую злість на кольорові кулі, вганяючи їх у лузи одна за одною.

— 3:2 на мою користь, — говорю ледь чутно, бо сама не вірю в таку удачу.
Роман чудово грає, професійно і стримано, а я дозволяла емоціям брати гору над розумом. Але у фіналі він часто промазував, завдяки чому я здобула перемогу. А чи не підозріло це? Аж раптом він піддався, щоб зробити мене щасливою? Але ж чоловіче его таке тендітне, представники сильної статі ненавидять програвати. Тим більше що Роман був таким впевненим у своїх силах…

— Чого ж ти бажаєш? — вклинюється він у мої думки. Посміхається, ні тіні печалі на обличчі, жодного розчарування у власному програші.

— Давай у номері про це поговоримо, — відтягую неминуче.

Ми йдемо вздовж берега річки у бік нашого тимчасового будинку. У небі блищать самотні зірочки, місячне світло м'яко падає на водну гладь, десь лунають звуки попсової музики та гавкає собака.

— Зайдемо краще до мене, — тихо кажу я.

Він знизує плечима, в очах сумнів, замішання, від яких мені стає незатишно. Напрошуюсь же, тягну за собою, пру як танк — хіба це правильно?

— Та не з'їм я тебе, підемо, — жартую, дістаю з кишені ключ і відчиняю двері.

У номері темно. Включаю світло, роззуваюся, на тремтячих ногах проходжу всередину, падаю на найближчий стілець і зітхаю.

— То яке твоє бажання, Асю? — він щось підозрює, стоїть на порозі, такий далекий і відчужений.

Я стрибаю без парашуту. Без зайвих сумнівів та непотрібних відмовок.

— Хочу, щоб ми зайнялися сексом.