Френк Херберт - Єретики Дюни

Сестринство мало схильність дублювати, і не раз, цінні генетичні лінії, щоб захистити капіталовкладення, значить, мало існувати спільне предківське джерело.

«Усі ми Атріди», — подумав він.

Тараза не відкрила йому повного проєкту гхоли, але вже саме перебування в ньому дало Теґові доступ до його дедалі більшого обрису. Не вся схема, та він відчував у ній цілісність.

Покоління за поколінням Сестринство укладало угоди з тлейлаксу, купуючи гхол Айдаго, тренуючи їх тут, на Гамму, — і все лише для того, щоб їх убили. Постійно чекали слушного часу. Це немов жахлива гра, що набрала шаленого значення, адже на Ракісі з’явилася дівчинка, яка могла наказувати червам.

Сама планета Гамму мала бути частиною проєкту. Тут усюди видно було каладанські знаки. Даніанська витонченість увінчала собою брутальну давнину. Не саме тільки населення прийшло сюди зі Святої Планети Дан, де бабуся Тирана, леді Джессіка, доживала віку.

Теґ бачив явні та приховані сліди під час першої ознайомчої мандрівки по Гамму.

Багатство!

Його ознаки можна було зчитати. Воно кружляло довкола їхнього світу, розповзалося наче амеба, щоб просочитися в кожне місце, де могло знайти бодай тимчасовий притулок. Теґ знав, що це багатство прийшло на Гамму з Розсіяння. Багатство таке велике, що мало хто здогадувався (чи міг собі уявити) про його розмір і потугу.

Він різко зупинився. Прикмети довколишнього краєвиду вимагали його повної уваги. Перед ними розгортався відкритий виступ голої скелі, розпізнавальні знаки якої вкарбував йому в пам’ять Патрін. Цей перехід був найнебезпечнішим.

«Ні печер, ні густої рослинності, що могла б вас приховати. Тримайте напоготові покривало».

Теґ витяг із наплічника життєсховне покривало, перекинув його через плече. Дав знак знову рушати. На ходу темне плетиво тканини з шелестом терлося йому об тіло.

Подумав, що Люцілла стає дедалі менш загадковою. Вона прагнула здобути титул Леді перед своїм іменем. Леді Люцілла. Без сумніву, це для неї звучало б приємно. Кілька таких титулованих Превелебних Матерів з’явилося тепер, коли Великі Доми вийшли з довгої темряви, накинутої їм Золотим Шляхом Тирана.

Люцілла, спокусниця-імпринтерка.

Усі такі жінки Сестринства були посвячені в мистецтво сексу. Мати навчила Теґа, як функціонує ця система, посилаючи юного сина до ретельно відібраних місцевих жінок, виробивши в ньому чутливість на знаки, які він мусив помічати і в собі, і в тих жінках. Такий вишкіл заборонявся поза наглядом Капітули, та мати Теґа належала до єретичок Сестринства.

«Ти цього потребуватимеш, Майлсе».

Вона, без сумніву, володіла якимись силами ясновидіння. Озброїла його проти імпринтерок, навчених посилювати оргазм настільки, щоб усталити підсвідомі прив’язання — чоловіка до жінки.

Люцілла і Дункан. Імпринтинг на неї стане імпринтингом на Одраде.

Теґ майже відчув, як пазли поклацують, складаючись у його думках. А як же молода жінка на Ракісі? Чи Люцілла, провів­ши імпринтинг, навчить свого учня техніки спокуси, озброїть його, щоб він полонив ту, яка наказує червам?

Ще недостатньо даних для Первинного Обчислення.

Теґ зупинився при кінці небезпечного відкритого кам’яного переходу. Відклав покривало, запечатав свій наплічник. Дункан і Люцілла тим часом чекали відразу ж позаду нього. Теґ зітхнув. Це покривало завжди його непокоїло. Воно не мало сили відбивання повного бойового щита, але якщо у нього влучить промінь лазеростріла, то швидке спалахування може виявитися фатальним.

Небезпечна іграшка!

Так Теґ завжди класифікував подібну зброю і механічні іграшки. Краще покладатися на свій розум, власне тіло та П’ять Настанов Шляху Бене Ґессерит, як навчила його мати.

«Використовуй знаряддя лише тоді, коли воно цілковито необхідне для зміцнення тіла» — такою була наука Бене Ґессерит.

— Чому ми зупинилися? — прошепотіла Люцілла.

— Я прислухаюся до ночі, — відповів Теґ.

Дункан, обличчя якого в зоряному світлі, що просочилося між деревами, здавалося примарною плямою, глянув на Теґа. Риси Теґа додали йому впевненості. «Застрягли десь у недоступній пам’яті, — подумав Дункан. — Я можу довіряти цій людині».

Люцілла підозрювала, що вони зупинилися тут, бо старе тіло Теґа вимагало відпочинку, та не могла змусити себе сказати це. Теґ запевнив, що до його плану втечі входить спосіб доставити Дункана на Ракіс. Цієї миті лише це мало значення.

Вона вже здогадалася, що притулок десь попереду них мусить містити не-корабель чи не-покій. Ніщо інше не було достатнім. Якимось чином ключем до притулку був Патрін. Кілька вказівок Теґа виявили, що Патрін проклав їхню дорогу втечі.

Люцілла першою усвідомила, як Патрінові доведеться заплатити за їхню втечу. Патрін був найслабшою ланкою. Зостався позаду, де Шванг’ю могла його піймати. Схоплення принади було неуникним. Лише дурень припустив би, що Превелебна Мати з силами Шванг’ю не зможе видобути таємниці зі звичайного чоловіка. Шванг’ю не треба навіть вдаватися до серйозних засобів переконання. Витонченість Голосу й ті болісні форми допиту, що зоставалися монополією Сестринства — скринька агонії та натиск на нервові вузли, — це все, що їй потрібно.

Якої форми прибере Патрінова вірність, Люцілла добре розуміла. Як міг Теґ бути таким сліпим?

Любов!

Тривалий, сповнений довіри зв’язок двох чоловіків. Шванг’ю діятиме швидко і брутально. Патрін це знав. Теґ не проаналізував до кінця того, що знав сам.

Ці думки перебив голос Дункана.

— ’Топтер! За нами!

— Швидко! — Теґ вийняв покривало з наплічника та накинув його на них. Вони скоцюрбилися у темряві, що пахла землею, прислухалися до орнітоптера, який пролітав над ними. Той не зупинився і не повернувся.

Коли вони впевнилися, що їх не викрито, Теґ знову повів усіх стежкою пам’яті Патріна.

— Це був шукач, — промовила Люцілла. — Вони почали здогадуватися… або Патрін…

— Бережи енергію для ходьби, — буркнув Теґ.

Вона не тиснула на нього. Обоє знали, що Патрін мертвий. Цю тему вичерпано.

«Цей ментат сягає глибоко», — сама собі сказала Люцілла.

Теґ був дитиною Превелебної Матері, і мати вишколила сина понад межі дозволеного, перш ніж Сестринство здобуло його та почало ним маніпулювати. Тут не лише гхола мав приховані можливості.

Їхній шлях звивався туди-сюди, звірина стежка п’ялася стрімким узгір’ям крізь густий ліс. Зоряне світло не просочувалося між деревами. Лише чудова пам’ять ментата не давала їм збитися з дороги.

Люцілла почула під ногами щось слизьке і грузьке, наче тісто. Прислухалася до кроків Теґа, читала їх, щоб знати, куди ступати.

«Який мовчазний Дункан, — подумала вона. — Як він замкнувся у собі». Підкорявся наказам. Ішов, куди вів їх Теґ. Вона відчула характерну особливість Дунканового послуху. Він керувався власною думкою. Слухався, бо його це влаштовувало, — тим часом. Бунт Шванг’ю засіяв у гхолі щось дико незалежне. І що своє заклали у нього тлейлаксу?

Теґ зупинився на рівному місці під високими деревами, щоб перевести подих. Люцілла чула, як він глибоко дихає. Це ще раз нагадало їй, що Майлс був старим, занадто старим для таких зусиль. Тихо промовила:

— Усе гаразд, Майлсе?

— Скажу, коли буде інакше.

— Скільки ще зосталося? — спитав Дункан.

— Тепер уже недовго.

Незабаром Теґ відновив свій марш крізь ніч.

— Мусимо поспішати, — сказав він. — Цей сідловий хребет — вже останній