Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

підприємства сина, то Френк обіцяв завчасно попередити його, якщо настане критичний момент. Брати Френка теж завжди діяли під його диктовку, і тепер їхні інтереси були вже нерозривно пов’язані з його власними.

Багатіючи з кожним днем, Ковпервуд вів все більш широкий спосіб життя. Філадельфійські антиквари, почувши про його художні нахили і багатство, що невпинно зростало, наввипередки пропонували йому меблі, гобелени, килими, твори мистецтва та картини — спершу американських, а пізніше вже винятково іноземних майстрів. Як у його власному будинку, так і в батьківському було ще недостатньо красивих речей. А до того ж був ще й будинок на Десятій вулиці, який йому хотілося прикрасити якнайкраще. Ейлін завжди несхвально відгукувалася про житло своїх батьків. Любов до витончених речей була невід’ємною рисою її натури (хоча вона, можливо, і не усвідомлювала цього). Куточок, де відбувалися їхні таємні зустрічі, мав бути особливо затишним і розкішно обставленим. У цьому вони обидвоє були твердо переконані. Отже, поступово будинок перетворився на справжню скарбницю: деякі кімнати тут були вмебльовані ще вишуканіше, ніж в особняку Френка. Він почав збирати тут рідкісні екземпляри середньовічних церковних риз, килимів і гобеленів. Придбав меблі в дусі епохи короля Георга — поєднання Чіппендейла, Шератона і Хеплуайта, дещо видозмінені під впливом італійського ренесансу і стилю Людовика Чотирнадцятого. Він ознайомився з чудовими зразками порцеляни, скульптури, грецьких ваз, з дивовижними колекціями японських різьблених виробів зі слонової кістки. Флетчер Грей, молодий співвласник фірми «Кейбл і Грей», що спеціалізувалася на ввезенні творів мистецтва, якось зайшов запропонувати Ковпервуду гобелен XIV століття. Справжній ентузіаст антикварної справи, він відразу зумів захопити Ковпервуда своєю стриманою і, разом з тим, полум’яною любов’ю до всього прекрасного.

— У створенні одного лише певного відтінку блакитного фарфору розрізняють п’ятдесят періодів, містере Ковпервуд! — розповідав Грей. — Ми знаємо килими щонайменше семи різних шкіл та епох — перські, вірменські, арабські, фламандські, сучасні польські, угорські і так далі. Якщо ви коли-небудь зацікавитесь цією справою, я дуже радив би вам придбати повну — я хочу сказати, характерну для одного якогось періоду або ж усіх періодів в цілому — колекцію килимів. Які вони прекрасні! Деякі колекції я бачив на власні очі, про інші лише читав.

— Вам не так уже й складно навернути мене у свою віру, — відповів Ковпервуд. — Мистецтво з часом ще розорить мене. Я за самою своєю природою до нього небайдужий, а ви з Елсвортом і Гордоном Стрейком (він мав на увазі знайомого юнака, пристрасного любителя живопису) зовсім мене доконаєте. Стрейка осінила блискуча ідея. Він пропонує, щоб я негайно почав збирати зразки шедеврів, характерні для різних шкіл та епох, і запевняє, що полотна великих майстрів з часом будуть зростати в ціні, і те, що я тепер куплю за кілька сотень тисяч, згодом буде оцінюватися в мільйони. Але він не радить мені займатися американськими художниками.

— Він має рацію, хоча й не в моїх інтересах хвалити конкурента! — вигукнув Грей. — Та для цього задуму потрібні величезні гроші.

— Не такі вже й величезні. І принаймні не відразу. Для здійснення такого задуму потрібні роки. Стрейк вважає, що і зараз можна роздобути прекрасні зразки різних шкіл з тим, щоб згодом замінити їх, якщо трапиться щось краще.

Попри зовнішній спокій Ковпервуда, його душа завжди чогось шукала. Спочатку єдиним його устремлінням було багатство та ще жіноча краса. Тепер він полюбив мистецтво заради нього самого, і це було, як перші проблиски зорь на небі. Він почав розуміти, що жіноча краса має бути оточена всим найпрекраснішим у житті, і що для довершеної краси є лише один гідний фон — справжнє мистецтво. Ця дівчина — Ейлін Батлер — ще така юна і вся світиться красою. Вона пробудила в ньому прагнення до прекрасного, що раніше не було властиве йому аж так. Неможливо визначити ті найтонші реакції, які виникають в результаті взаємодії характерів, бо ніхто не знає, якою мірою впливає на нас предмет нашого захоплення. Любов (на зразок тієї, що виникла між Ковпервудом і Ейлін) — це крапля яскравої фарби в склянці чистої води або, точніше, невідома хімічна речовина, вкраплена у складну хімічну сполуку.

Коротше кажучи, Ейлін Батлер, незважаючи на свою молодість, була безсумнівно сильною особистістю. Її майже безрозсудне честолюбство було свого роду протестом проти сірого домашнього оточення. Не слід забувати, що, народившись в родині Батлерів, вона протягом багатьох років була одночасно і носієм, і жертвою їхніх примітивно-антихудожніх міщанських поглядів на життя. Тоді як тепер, завдяки спілкуванню з Ковпервудом, вона дізналася про такі скарби життя (що даруються людині багатством і високим суспільним становищем), про які раніше і не здогадувалася. Як полонила її, наприклад, думка про майбутні світські успіхи, коли вона стане дружиною Френка Ковпервуда! А його яскравий і блискучий розум, що розкривався перед нею в довгі години побачень, розум, яким вона не могла не захоплюватися, слухаючи чіткі, виважені пояснення і настанови Френка! Які прекрасні були в нього мрії і плани щодо фінансової кар’єри, мистецтва, суспільного становища. А головне — вона належала йому, і він належав їй! Бували миті, коли у неї голова йшла обертом від захоплення і щастя.

І водночас усвідомлення того, що всі у Філадельфії пам’ятали її батька як колишнього сміттяра («гнойовий жук» — називали його давні знайомі), її власні марні зусилля в боротьбі з несмаком і вульгарністю їхнього домашнього побуту, неможливість доступитися до розкішних маєтків, що здавалися їй «найдорожчою святинею» непорушної респектабельності і високого становища, — все це заронило в її юну душу неприборкану ворожнечу до атмосфери батьківської домівки. Життя там не порівняєш з життям в будинку Ковпервуда. Вона любить батька, але який же він невіглас! І все ж цей винятковий чоловік, її коханий, полюбив її, побачив у ній свою майбутню дружину! О Боже, тільки б це збулося! Спочатку вона сподівалася через Ков­первуда завести знайомство зі світською молоддю, особливо з чоловіками, котрі були вище за неї за суспільним становищем, — їх повинна захопити її краса багатої спадкоємиці. Але ця надія не виправдалася. Ковпервуди і самі, незважаючи на художні нахили Френка і його багатство, ще не увійшли в закрите коло вищого суспільства. По суті, вони були від цього ще дуже далекі, якщо не брати до уваги тієї поверхової і, так би мовити, мимовільної уваги, яку їм приділяли.

Проте Ейлін інстинктивно вгадувала, що Ковпервуд допоможе їй