Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

п’ятдесяти одному відсотку акцій, практично опинився у нього в руках, а Стінер був власником ще двадцяти п’яти відсотків.

Це сп’янило Ковпервуда, адже тепер він побачив можливість здійснити свою давню мрію, себто: реорганізувати цю лінію шляхом злиття її з Північною Пенсильванською, випустити по три нових акції на кожну стару, збути їх всі, за винятком контрольного пакета. Потім, за допомогою вторгованої суми, увійти пайовиком в інші компанії кінних залізниць, роздути цінність новопридбаних паперів і, врешті-решт, продати їх за цією роздутою ціною. Коротше кажучи, Ковпервуд був одним з тих перших зухвалих спекулянтів, які пізніше захопили в свої руки інші, ще важливіші галузі американського господарства та з метою особистого збагачення, зрештою, повністю підпорядкували його собі.

Що ж до цього першого злиття декількох ліній, план Ковпервуда полягав у наступному: розпустити чутки про майбутнє злиття двох компаній, виклопотати в законодавчих органах дозвіл на продовження ліній, віддрукувати привабливі рекламні проспекти, а пізніше і річні звіти і, зрештою, підвищити акції на фондовій біржі, наскільки йому дозволять його матеріальні ресурси, що зростали з кожним днем. Складність цієї операції полягала в тому, що для створення можливостей, котрі сприяли б поширенню і збуту такої величезної партії акцій (на суму понад півмільйона), та ще й маючи намір залишити на півмільйона цих акцій у себе, необхідно розпоряджатися дуже великим капіталом. У подібних випадках недостатньо робити на біржі фіктивні покупки, тим самим викликаючи фіктивний попит. Коли такий штучний ажіотаж введе публіку в оману і дозволить збути значну частину акцій, доведеться ще досить довго підтримувати їх курс, для того щоб остаточно з ними покінчити. Якби, наприклад, Ковпервуд, як воно і було в цьому випадку, продав п’ять тисяч акцій, а п’ять тисяч залишив собі, йому довелося б докласти всіх зусиль, щоби втримати на певному рівні курс збутих ним акцій, бо інакше неминуче впали б у ціні і ті акції, що залишилися у нього на руках. Якщо ж (як це робилося в більшості випадків) він заклав би свої акції в банку, а отримані під них гроші використав в інших угодах, то при різкому падінні курсу його акцій банк, відстоюючи свої інтереси, зажадав би додаткового забезпечення або навіть повного покриття заборгованості. А це вже означало б, що його афера зазнала краху і йому самому загрожує банкрутство. Зараз Ковпервуд проводив складну фінансову кампанію у зв’язку з випуском міської позики, курс якої безперервно коливався, але наразі ці коливання були для нього більш ніж бажані, бо, зрештою, він на них наживався.

Новий нелегкий тягар, попри всю привабливість справи, вимагав неабиякої пильності. Продавши акції за високим курсом, він зможе повернути позику, взяту у міського скарбничого. Його власні акції в результаті прозорливості, вміння отримувати зиск навіть з віддаленого майбутнього і спритно складених проспектів і звітів будуть котируватися за номінальною вартістю або лише трохи поступатимуться їй. У нього будуть гроші, які він вкладе в інші кінно-залізничні лінії. Не виключено, що він з часом прибере до рук фінансове керівництво всією системою кінних залізниць і тоді стане мільйонером. Одна з хитромудрих вигадок Ков­первуда, що свідчила про далекоглядність і незвичайний розум цієї людини, полягала в тому, що в міру розбудови існуючих ліній або прокладення нових гілок, він щоразу створював самостійні підприємства. Скажімо, володіючи лінією протяжністю в дві-три милі і побажавши продовжити її на таку ж дистанцію і на тій же вулиці, Ковпервуд не передавав цю нову ділянку існуючому акціонерному товариству, а створював нову компанію, яка й контролювала ці додаткові дві-три милі конки. Це підприємство він капіталізував у певну суму, на яку випускав акції й облігації, що давало йому можливість негайно братися до прокладення нової лінії і швидко пускати її в дію. Покінчивши з цим, він вливав дочірнє підприємство в первісну компанію, випускаючи при цьому нову серію акцій і облігацій, про широкий збут яких турбувався попередньо. Навіть брати, які працювали на нього, не знали всіх численних розгалужень його діяльності і лише сліпо виконували його накази. Траплялося, що Джозеф спантеличено говорив Едварду:

— Гм! Френк, гадаю, все ж усвідомлює свої дії.

З іншого боку, Ковпервуд уважно стежив за тим, щоби всі його поточні зобов’язання оплачувалися вчасно або навіть достроково. Адже важливо було показати всім свою незмінну платоспроможність. Нічого немає ціннішого за гарну репутацію і стійке становище. Його далекоглядність, обережність і точність дуже подобалися керівникам банкірських будинків, і за ним дійсно закріпилася слава одного з найбільш розсудливих і проникливих ділків.

І все ж сталося так, що до літа 1871 року ресурси Ков­первуда виявилися неабияк розпорошеними (хоча й не настільки, щоб становище його можна було назвати загрозливим). Під впливом успіху, що завжди супроводжував його, він став менш ретельно обмірковувати свої фінансові махінації. Мало-помалу, сповнений віри у втілення всіх своїх задумів, він і батька переконав взяти участь у спекуляціях з кінними залізницями. Старий Ковпервуд, користуючись засобами Третього національного банку, мав частково фінансувати сина і відкривати йому кредит, коли тому терміново потрібні були гроші. Спочатку старий джентльмен трохи нервував і був налаштований скептично, але у міру того, як час спливав, і нічого, окрім прибутку, йому не приносив, він став почуватися сміливішим і набагато впевненішим.

— Френку, — запитував він іноді, дивлячись на сина поверх окулярів, — ти не боїшся зарватися? Останнім часом ти позичав дуже значні кошти.

— Не більше, ніж бувало раніше, батьку, якщо врахувати мої ресурси. Масштабні справи не можна робити без великого кредиту. Ти знаєш це не гірше за мене.

— Це, звісно, так, але... Візьмемо, наприклад, лінію Грін і Коутс, — дивись, як би тобі там не загрузнути.

— Пусте. Я досконало знаю стан справ цієї компанії. Її акції рано чи пізно повинні піднятися. Я сам їх роздую. Якщо знадобиться, я піду на те, щоб злити цю дорогу з іншими моїми лініями.

Старий Ковпервуд здивовано подивився на сина. Світ ще не бачив такого зухвалого, безстрашного комбінатора!

— Не хвилюйся за мене, батьку! А якщо боїшся — краще вимагай погашення взятих мною позик. Мені будь-який банкір дасть гроші під мої акції. Я просто не хочу, аби прибуток діставався не твоєму банку.

Генрі Ковпервуд здався. Проти таких доказів йому нічого було заперечити. Його банк широко кредитував Френка, але, врешті-решт, не ширше, ніж інші банки. Що ж до його власних значних вкладень в