Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

він, помовчавши. — Мені потрібно ретельно вивчити це питання. Проблема в тому, що я й без того вже позичив у міської скарбниці чималу суму. Як вам відомо, за мною числиться двісті тисяч доларів, виданих для операцій з міською позикою. Така комбінація потребує ще тисяч двісті або триста. Якби не ця обставина...

Він думав про незбагненні біржові паніки, про такі типові для Америки депресії, які обумовлювалися не так загальною ситуацією в країні, як характером самих американців.

— Якби справу з Північною Пенсильванською лінією було вже завершено...

Він потер підборіддя і розгладив свої пещені, шовковисті вуса.

— Більше не розпитуйте мене, Джордже, — сказав він нарешті, помітивши, що його співрозмовник вже ламає голову над тим, про які лінії йдеться. — І нікому — ні слова! Я спершу гарненько перевірю все, а потім ми з вами поговоримо. Як на мене, є сенс зайнятися цим трохи пізніше, коли з Північною Пенсильванською все вже буде на мазі. У мене зараз стільки клопоту, що я не наважуюся взятися ще за якусь справу. Поки що мовчіть, а там побачимо!..

Він схилився над своїм столом, і Стінер підвівся.

— Щойно ви вирішите, Френку, що час діяти, я відкрию вам кредит на ту суму, яка вам знадобиться! — вигукнув він, дивуючись про себе, що Ковпервуд не так уже й горить бажанням взятися за цю справу, попри те, що може розраховувати тут на його, Стінера, підтримку (як, утім, і у будь-якій іншій вигідній комбінації). Чому б цьому талановитому спритнику Ковпервуду не збагатити їх обох? — Ви лише повідомте Стаєрса, і він вам пришле чек. Стробік вважає, що ми повинні діяти без зволікань.

— Я займуся цим, Джордже, — запевнив його Ков­первуд. — Все буде гаразд. Довіртеся мені.

Стінер хвицнув товстими ногами, розправляючи штани, і простягнув Ковпервуду руку. Занурений в обдумування нового плану, він вийшов на вулицю. Жодних сумнівів: якщо він зуміє як слід порозумітися з Ковпервудом, багатство йому гарантоване. Ця людина на рідкість удачлива і надзвичайно обережна. Його новий будинок, прекрасна контора, зросла популярність і хитромудрі комбінації, які він втілював у життя разом з Батлером та іншими, — все це викликало в Стінера довіру. Ще одна лінія кінної залізниці! Вони заволодіють і нею, і Північною Пенсильванською! Ну, якщо так піде далі, то він, Джордж Стінер, колись жалюгідний агент зі страхування життя і продажу нерухомого майна, стане магнатом! Так-так, справжнім магнатом! Поринувши в ці мрії, він ішов вулицею, геть забувши про те, що існують такі поняття, як громадянський обов’язок і суспільна мораль.

22

Найближчі півтора року Ковпервуд надавав численні таємні послуги Стінеру, Стробіку, Батлеру, скарбничому штату Ван-Ностренду, члену Пенсильванського сенату Реліхену, так званому «представнику фінансових кіл» у Гаррісберзі, і різним банкам, з якими ці джентльмени підтримували дружні стосунки. В інтересах Стінера, Стробіка, Вайкрофта, Хармона (не забувши, звісно, і самого себе) він облаштував справу з Північною Пенсильванською лінією, після чого став власником п’ятої частини всіх акцій цієї залізниці. Разом зі Стінером він скупив акції кінних ліній Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць і також на паях з ним почав гру на фондовій біржі.

Влітку 1871 року, коли Ковпервуду було близько тридцяти чотирьох років, його банкірська контора оцінювалася в два мільйони доларів, з яких чи не півмільйона належали йому особисто і, судячи з перспектив, які відкривалися перед ним, він незабаром міг стати суперником будь-якого американського багатія. Місто — в особі скарбничого Стінера — було його вкладником на суму близько п’ятисот тисяч доларів. Штат — в особі свого скарбничого Ван-Ностренда — довірив йому понад двісті тисяч доларів. Боуд накупив акцій кінних залізниць на п’ятдесят тисяч доларів, Реліхен — на таку ж суму. Ціла зграя політичних діячів і їх прихвостнів тримала у нього свої гроші. Онкольний рахунок Едварда Батлера часом доходив до ста п’ятдесяти тисяч. Заборгованість Ковпервуда різним банкам, яка залежала від того, які з його цінностей перебували під заставою, коливалася від семисот до восьмисот тисяч доларів. Подібно до павука в сріблястій павутині, кожна нитка якої ним самим ретельно виткана і випробувана, Ковпервуд, перебуваючи в центрі мережі тісних ділових зв’язків, пильно стежив за всім, що відбувалося навколо.

Найближчою його справою, якій він віддавався з більшою пристрастю, ніж усім іншим, були маніпуляції з акціями кінних залізниць. І передовсім — з акціями лінії Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, яку він фактично і контролював. Завдяки авансовому кредиту, відкритому Стінером банкірській конторі Ковпервуда в той час, коли акції цієї лінії котирувалися особливо низько, йому вдалося скупити п’ятдесят один відсоток всіх акцій для себе і для Стінера, і тепер він міг розпоряджатися дорóгою на власний розсуд. Для цього йому довелося вдатися до методів вельми «своєрідних» (як їх згодом називали в фінансових колах). Але зате він скупив акції за ціною, призначеною ним самим. Спочатку він через своїх агентів пред’явив компанії низку позовів, вимагаючи відшкодування збитків, нібито спричинених несплатою належних їй відсотків. Невеликий пакет акцій на руках в підставної особи, клопотання перед судом про призначення ревізії, яка вирішила б, чи не слід встановити опіку у справах компанії, одночасна атака з декількох сторін на біржі, де акції цієї компанії стали пропонувати на три, п’ять, сім і десять пунктів нижче курсу, — сукупність усіх цих дій змусила переляканих акціонерів викинути свої папери на ринок.

Банки дійшли висновку, що ця лінія конки — занадто ризикована справа, і тому зажадали від компанії сплати заборгованості. Банк, де працював батько Ковпервуда, свого часу видав позику одному з головних акціонерів дороги і тепер теж зажадав повернення грошей. Потім (знову ж таки через підставну особу) були започатковані перемовини з найбільшими акціонерами: їм, мовляв, надається можливість виплутатися із ситуації, продавши свої акції з розрахунку по сорок доларів за сто. Оскільки у них не було жодної можливості встановити, звідки сиплються всі ці напасті, вони уявили (хоча в цьому не було ані зерна правди), що дорога перебуває в занедбаному стані. Краще позбутися її! Гроші у Ковпервуда і Стінера вже були напоготові, і вони стали власниками п’ятдесяти одного відсотка акцій. Але, оскільки Ковпервуд, як і в афері з Північною Пенсильванською лінією, нишком скуповував у дрібних акціонерів все, що можна було скупити, контрольний пакет, що дорівнює