Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

вічна настороженість змінилася безтурботним спокоєм. Огрядні ноги Стінера були взуті в добротні черевики зі щонайм’якшої шкіри; дебелий торс і товсті стегна приховувалися вдало скроєним сірувато-коричневим костюмом; накрохмалений білий комірець і коричнева краватка довершували його одяг. Широкі груди поступово переходили в округле черевце, на якому красувався важкий золотий ланцюг, у білосніжних манжетах виблискували золоті запонки з досить великими рубінами. Увесь він був якийсь рожевий і вгодований.

Одне слово — людина явно успішна.

З дерев’яного двоповерхового будиночка на Дев’ятій вулиці він переїхав з сім’єю в набагато просторіший на Спрінг-Гарден-стрит. Його дружина завела знайомство з дружинами інших місцевих політиканів. Діти вчилися в середній школі (що свого часу було для нього нездійсненною мрією). Він володів тепер у різних частинах міста чотирнадцятьма чи п’ятнадцятьма купленими за безцінь земельними ділянками, які з часом обіцяли стати цінною нерухомістю. Він був негласним акціонером Південно-Філадельфійського металургійного товариства і компанії «Американська яловичина і свинина» — двох підприємств, що існували лише на папері. Вся діяльність їх полягала в тому, що вони, отримавши від міста підряди, передовіряли їх скромним власникам ливарних майстерень і м’ясних крамниць, котрі вміли виконувати накази без зайвих запитань.

— …Так, ім’я незвичайне, — погодився Ковпервуд. — То, значить, він акціонер? Я завжди вважав, що ця лінія не окупить себе — вона занадто коротка. Її слід було б продовжити на три милі в бік Кенсингтонського кварталу.

— Абсолютно вірно, — підтакнув Стінер.

— Стробік не казав вам, скільки Колтон хоче за свої акції?

— Начебто по шістдесят вісім доларів.

— Тобто за поточним курсом? Що ж, апетит у нього непоганий, га? За такою ціною, Джордже, це становитиме… (він швидко прикинув вартість акцій, що були на руках в Колтона) близько ста двадцяти тисяч лише за його пакет. А це далеко не все. Є ще суддя Кітчен, і Джозеф Зіммерман, і сенатор Донован. — Ковпервуд мав на увазі члена Пенсильванського сенату. — Загалом, справа обійдеться вам недешево. А скільки ще доведеться витратити на продовження лінії! Як на мене — це занадто витратно!

Ковпервуд подумав про те, як просто було б об’єднати цю лінію з жаданою лінією Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць і, трохи помовчавши, запитав:

— Скажіть, Джордже, чому ви всі ваші комбінації проводите через Стробіка, Вайкрофта і Хармона? Хіба ми вдвох не могли би впоратися з цією справою, не притягуючи ще кількох учасників? Як на мене, це було б набагато вигідніше для вас!

— Авжеж, звісно! — вигукнув Стінер і втупився своїми круглими очима у співрозмовника з якимось безпорадним благанням. Ковпервуд імпонував йому, і він сподівався заприязнитися з ним не лише як із ділком, але як із людиною. — Я вже почав подумувати про це. Але у них, Френку, куди більше досвіду в таких справах, аніж у мене, адже вони вже стільки часу займаються ними. А я поки що навіть не дуже добре на всьому цьому розуміюся…

Ковпервуд подумки посміхнувся, хоча обличчя його залишалося незворушним.

— Та плюньте ви на них, Джордже! — продовжував він дружнім конфіденційним тоном. — Ми з вами спроможні і знаємо стільки ж, скільки й вони, і впораємося з цією справою не гірше, якщо не краще за них. Я знаю, що кажу. От хоча б ця цікава для вас комбінація конки. Ми вдвох провели б її не гірше, ніж за участі Вайкрофта, Стробіка і Хармона. Не такі вже вони й мудрі. Гроші вкладають не вони, а ви. Їхнє діло — лише протягнути все це через законодавчі збори і муніципалітет. Причому в законодавчих зборах вони доможуться не більше, ніж будь-хто інший, наприклад я. Усе залежить від домовленості з Реліхеном, а для цього потрібно лише асигнувати відому суму. Що ж до міської ради, то в Філадельфії не лише Стробік туди вхожий.

Ковпервуд сподівався, що, отримавши у свої руки контроль над якою-небудь лінією, він переговорить з Батлером і доможеться, щоб той йому допоміг (це, до речі, втихомирило б Стробіка і його прибічників).

— Я не пропоную вам змінювати ваші наміри щодо Північної Пенсильванської. Це, мабуть, було б незручно. Але існують й інші комбінації. Можливо, в майбутньому ми з вами облаштуємо разом якусь справу! Вам це буде дуже вигідно, та й мені теж. На міський позиці ми непогано заробили, ви ж не заперечуєте?

Заробили вони і справді дуже непогано, не кажучи вже про бариші, які дісталися «китам». Власне, Стінер своїм новим будинком, земельними ділянками, рахунком у банку, дорогими костюмами — усім своїм впевненим світо­сприйняттям був зобов’язаний саме вдалим маніпуляціям Ковпервуда з сертифікатами міської позики. До описуваного нами часу вже були випущені чотири серії облігацій по двісті тисяч доларів кожна. Обіг Ковпервуда з цими облігаціями досягав майже трьох мільйонів. Адже він то купував, то продавав їх, граючи на підвищення або на пониження, залежно від кон’юнктури. Статки Стінера оцінювалися тепер щонайменше тисяч у сто п’ятдесят доларів.

— Я знаю тут у місті одну лінію, яку, трохи допрацювавши, можна було б зробити дуже прибутковою, — задумливо продовжував Ковпервуд. — Вона занадто коротка, так само, як Північна Пенсильванська, і обслуговує лише невелику ділянку. Її слід продовжити. Якби нам з вами роздобути цю лінію, ми могли б об’єднати її з управлінням Північної Пенсильванської або якоюсь іншою колією. У такий спосіб ми заощадили б на утриманні контори, службовців і ще на багато чому. Коротше, при значному обіговому капіталові завжди можна знайти прибуткову справу.

Він замовк і, роздумуючи про те, що обіцяє йому майбутнє, став дивитися у вікно свого вишукано обставленого, обшитого дорогим деревом кабінету. Вікно виходило на задвірки будівлі, що колись була житловим будинком, де тепер розташовувалася контора. У дворі зеленіла обрідна травичка. Червона стіна будинку і старовинний цегляний паркан чимось нагадали Ковпервуду їхній будинок на Нью-Маркет-стрит, куди приїжджав дядько Сенека — кубинський торгівець, в супроводі свого чорношкірого слуги. Дивлячись у вікно, Ковпервуд бачив його перед собою, наче живого.

— Справді, чому ж, — жваво продовжив Стінер, котрий вже піймався на гачок, — нам із вами й не заволодіти цією лінією? Фінансово, гадаю, я міг би підтримати цю операцію. Яка, на вашу думку, нам потрібна сума?

Ковпервуд потай знову посміхнувся.

— Точно я зараз сказати не можу, — відповів