Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

вимагала, щоб Стінер діяв через посередника). На ці гроші Ковпервуд мав перекупити у Північної Пенсильванської компанії лінію конки, що проходила по Фронт-стрит, яка не приносила великого прибутку і не дуже котирувалася через невелику протяжність (півтори милі), а також короткостроковість дозволу, виданого на її експлуатацію. Як компенсацію за майстерно проведену справу Ковпервуд отримував доволі непоганий куш — двадцять відсотків всіх акцій. Стробік та Вайкрофт знали, де можна буде купити контрольний пакет — тут треба лише бути спритним. Надалі цей план передбачав наступне: взяті з міської каси гроші використовуються для продовження ліцензії і для розбудови самої лінії. Затим випускається великий пакет акцій, які закладаються в одному зі «своїх» банків. Таким чином, через деякий час місто отримує позичений у нього капітал, а вони починають складати до кишень прибуток, принесений лінією. Для Ковпервуда цей план був більш-менш прийнятний, якщо не брати до уваги, що акції розпорошувалися між усіма учасниками афери, а йому за всі його клопоти й зусилля діставалася порівняно скромна частка.

Але Ковпервуд ніколи не втрачав можливості отримати якусь користь. У нього вже виробилася особлива ділова мораль — мораль фінансиста. Він вважав неприпустимим красти лише тоді, коли подібний акт наживи так і називався крадіжкою. Це було нерозсудливо, небезпечно, а отже — неприйнятно. Могло статися, що спосіб придбання або наживи викликав сумніви і осуду. Етика, в розумінні Ковпервуда, видозмінювалася залежно від обставин (мало не від клімату). У Філадельфії вкоренилася традиція (зрозуміло, в колах місцевих політиків, а не всього міського населення), згідно з якою скарбничий міг безоплатно користуватися грошима міста за умови, що невдовзі він поверне їх у касу. Скарбниця і скарбничий тут нагадували вулик повний меду і бджолину матку, навколо якої в’ються в очікування поживи трутні (тобто аферисти і політичні діячі). Єдиним неприємним фактом змови зі Стінером було те, що ані Батлер, ані Молленгауер, ані Сімпсон — тобто фактичне «керівництво» Стінера і Стробіка — нічого про цю змову не знали. Сам Стінер, а також особи, які стояли за ним, діяли через нього, Ковпервуда, у своїх особистих інтересах. Знані світу цього, довідавшись про це, можуть розгніватися. Якщо ж він відмовиться вести такі прибуткові справи зі Стінером або з кимось іншим з місцевих ділків, то лише сам собі зашкодить, бо його із задоволенням замінить інший банкір або маклер. А крім того, немає жодних підстав припускати, що Батлер, Молленгауер і Сімпсон щось пронюхають.

Тут варто ще додати, що Ковпервуд, випадково про­їхавши кінною лінією Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої ву­лиць, вважав її дуже спокусливим об’єктом (потрібно було тільки роздобути необхідний капітал). Спочатку ця лінія мала оголошену вартість в п’ятсот тисяч доларів, але пізніше, з метою її переобладнання, була випущена додаткова серія акцій на суму в двісті п’ятдесят тисяч. І тепер компанія зазнавала серйозних труднощів зі сплатою відсотків. Значна частина акцій була розсіяна серед дрібних власників, і все ж Ковпервуду знадобилося б не менше двохсот п’ятдесяти тисяч, щоб заволодіти контрольним пакетом і бути обраним головою правління. Зате, наклавши руку на цю лінію, він міг би вже уповні розпоряджатися акціями на свій розсуд. Наприклад, тимчасово закласти їх в батьківському банку за найбільшу суму, яку вдасться отримати. А потім випустити нові акції, з їх допомогою підкупити членів місцевих законодавчих зборів і таким чином домогтися дозволу на продовження лінії. А згодом уже розширитися — за допомогою нових вдалих закупівель чи шляхом укладання угод з іншими компаніями. Слово «підкуп» вжито тут в діловому, чисто американському сенсі, адже не було людини, у якої уявлення про законодавчі збори штату не асоціювалося би зі словом «хабар».

Теренс Реліхен, представник фінансових кіл в Гаррісберзі, низькорослий смаглявий ірландець, що хизувався вишуканим одягом і елегантними манерами, — свого часу відвідував Ковпервуда з метою розміщення п’ятимільйонної позики. Так от, він запевняв, що в столиці штату нічого не доб’єшся без грошей або їх еквівалента — тобто цінних паперів. Кожного більш-менш впливового члена законодавчих зборів слід «підмазати», щоб одержати його голос або підтримку. Ірландець натякнув, що коли Ковпервуду знадобиться провести якусь комбінацію, то він, Реліхен, радий буде з ним поспілкуватись.

Ковпервуд вже не раз обмірковував свій план купівлі кінних ліній Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, але все ще не наважувався взятися за цю справу. У нього було безліч інших зобов’язань, однак спокуса була велика, і він невтомно розмірковував над цим питанням.

Кредит, запропонований Стінером для маніпуляцій з Північною Пенсильванською лінією, робив реальнішою і оборудку з лінією Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць. Ковпервуд в цей час, в інтересах міської скарбниці, неухильно стежив за курсом облігацій міської позики: скуповував великі пакети, коли на біржі намічалася тенденція до їх падіння, і продавав (щоправда, з великою осторогою), але не менш великими партіями, помітивши, що їх курс піднімається. Для всіх цих маніпуляцій йому необхідно було мати в своєму розпорядженні чималі суми готівкою. Він весь час побоювався, щоб на біржі не стався крах, бо це призвело б до падіння всіх наявних у нього цінностей, і до того ж від нього ще зажадали б покриття заборгованості. Правда, на той час ніякої бурі не передбачалося, і Ковпервуд сподівався, що уникне катастрофи, але все ж не хотів занадто розпорошувати свої кошти.

Тепер багато що змінилося. Якщо він візьме з міських коштів сто п’ятдесят тисяч доларів і вкладе їх в лінію Сімнадцятої і Дев’ятнадцятої вулиць, це не означатиме, що він розпорошує капітал. Адже нова пропозиція Стінера дозволить йому звернутися до скарбничого по великі кредити для проведення інших справ. Але раптом щось трапиться?.. Ну, далі буде видно…

— Френку, — сказав одного разу Стінер (вони вже давно називали один одного на ім’я), зайшовши до нього після четвертої години, коли робота в конторі добігала кінця. — Стробік вважає, що справа з Північною Пенсильванською лінією достатньо підготовлена, і нам час братися до неї. Ми з’ясували, що контрольний пакет акцій перебуває в руках якогось Колтона — не Айка Колтона, а Фердинанда. Дивне ім’я, правда ж?

Стінер, що добряче погладшав, щиро посміхнувся. Чималі зміни відбулися в його житті відтоді, як він випадково зробився міським скарбником. Обійнявши цю посаду, він став прекрасно одягатися, і вся його постать випромінювала таку добродушність і самовпевненість, що якби він подивився на себе збоку, то, напевно, сам би себе не впізнав у своїй новій подобі. Його маленькі очі перестали бігати туди-сюди, а