Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Артеміс гордовито посміхнувся.
— Я сховав файли на одному сайті в Інтернеті. Провайдер нагадає мені через шість місяців. Коли я отримаю інформацію, мої спогади, можливо, повністю відновляться.
— Щось іще?
— Ні. Цей сайт — наша остання надія. Якщо кентавр його знайде, світ ельфів загублений для нас назавжди.
На екрані замерехтіло зображення Рута.
— Гаразд. Час спливає. Вирубайте їх і стирайте пам’ять. Запишіть увесь процес. Не повірю, що Артеміс вийшов із гри, доки сам не побачу.
— Командире, може, й іншим поставити кілька питань?
— Ні, капітане. Фаул сам сказав. Сайт, де зберігаються файли,— їхня остання надія. Запускайте програму.
По екрану побігли хвилі перешкод.
— Так, командире,— Холлі повернулася до команди техніків.— Ви чули. До роботи! Сонце зійде за дві години. До того часу ми маємо бути під землею.
Техніки перевірили, чи добре тримаються електроди, і дістали три пари окулярів для сну.
— Я це зроблю,— сказала Холлі і взяла у них маски.
Вона надягла одну на Джульєтту, поправила резинку.
— Знаєш,— сказала вона дівчині,— охорона — це бездушний бізнес. У тебе занадто велике серце, щоб цим займатися.
Джульєтта кивнула.
— Спробую це не забути.
Холлі обережно поправила окуляри.
— Я за тобою доглядатиму.
Джульєтта посміхнулася.
— Побачимося уві сні.
Холлі натиснула маленьку кнопку на масці, і через п’ять секунд, завдяки гіпно-вогникам і снодійному газу, Джульєтта вже спала.
Наступною була черга Батлера. Технічна команда зробила йому маску більшу, аби резинка трималася на великому черепі.
— Простеж, аби Фоулі не перестарався зі стиранням, попросив охоронець.— Я не хочу прокинутися з діркою в голові в чотири десятиліття.
— Не хвилюйся,— заспокоїла його Холлі.— Фоулі знає що робить.
— Добре. Пам’ятай, якщо Народу знадобиться допомога, я завжди готовий.
Холлі натиснула на кнопку.
— Я запам’ятаю,— прошепотіла вона.
Останнім був Артеміс. У замесмеризованому стані він здавався майже спокійним. На лобі не було жодної тривожної зморшки, і якщо не знати Артеміса, можна було запросто прийняти його за звичайного тринадцятирічного людського хлопчика.
Холлі повернулася до Фоулі.
— Ти абсолютно переконаний?
Кентавр знизав плечима.
— А який у мене вибір? Наказ є наказ.
Холлі надягла на Артеміса маску і натиснула на кнопку. Через кілька секунд хлопець відкинувся на спинку стільця. Одразу ж на моніторі за його спиною почали спалахувати слова тексту гномського мовою. За часів Фронда гномський текст писався по спіралі. Але від читання таких історій у багатьох ельфів не лишалося нічого, окрім мігрені.
— Починаємо видалення,— скомандував Фоулі.— Але лишіть копію. Коли матиму кілька тижнів вільного часу, покопаюся, що такого особливого у цьому хлопцеві.
Холлі дивилася на життя Артеміса, що спалахувало на екрані зеленими літерами.
— Якось це неправильно,— зауважила вона.— Якщо він знайшов нас один раз, знайде знову. Особливо коли перетвориться на того монстра, яким був.
Фоулі щось вистукував на ергономічній клавіатурі.
— Може. Але наступного разу ми будемо готові.
Холлі зітхнула.
— Шкода, бо ми стали майже друзями.
Кентавр гмикнув.
— Ага. Якщо можна дружити з гадюкою.
Холлі закрила візор шолома, сховавши очі.
— Звісно, ти маєш рацію. Друзями ми бути не можемо. Нас штовхали одне до одного обставини, і більш нічого.
Фоулі поплескав її по плечу.
— Гарна дівчинка. Тримай вуха пістолетом. Куди це ти?
— До Тари,— відповіла Холлі.— Хочу політати. Подихати свіжим повітрям.
— Ти не отримала дозволу на політ,— заперечив Фоулі.— Рут позбавить тебе значка.
— Чому це? — Холлі надягла крила.— Мені ж не можна тут перебувати, не забув?
І вона полетіла. Зробила петлю у вестибюлі і вилетіла за поріг, ледь не зачепивши косяк, швидко злетіла в нічне небо. Секунду можна було помилуватися її темним силуетом на сріблястому тлі повного місяця, а потому вона зникла, переключившись на невидимі частоти захисту.
Фоулі дивився їй услід. Емоційні створіння ті безкрилі ельфи. Саме тому вони найгірші оперативники в Реконі. Усі рішення приймаються через серце. Але Рут ніколи не звільнить Холлі, тому що вона в поліції, як удома. Та й хто іще врятує Народ від Артеміса Фаула, коли він їх знову знайде?
Мульч сидів у транспортері та почувався дуже нещасним. Він спробував сидіти так, щоб не торкатися сидіння, але то було не так уже й легко.
Якщо чесно, справи його були кепські. Навіть після всього, що він зробив для ЛЕП, його кинуть за ґрати принаймні на десять років. Просто за те, що вкрав золото. І не схоже, щоб йому вдалося втекти. Навколо будуть сталеві й лазерні ґрати аж доти, доки його не довезуть до Небесного міста. А тоді швидкий переїзд до Поліцейської Плази, слухання вироку — і до в’язниці, аж доки борода не посивіє. А вона напевне посивіє, якщо доведеться хоч п’ять років провести без тунелів.
Але надія таки лишалася. Крихітна іскорка надії. Мульч ледь дочекався, коли техніки винесуть із транспортера своє обладнання. Потім повільно відкрив праву долоню і потер скроні вказівним і великим пальцями. Але насправді він читав записку, приховану в долоні,— її передав Артеміс Фаул, коли потиснув руку.
Ми з тобою ще не закінчили,—
було там написано.
Коли повернешся, попроси свого адвоката перевірити дату на першому ордері на арешт. Коли тебе звільнять, тримай носа подалі від темних справ років зо два. Потім поверни медальйон мені. Разом нас ніхто не зупинить.
Твій друг і помічник, Артеміс Фаул Другий.
Мульч зім’яв записку. Скрутив її в кульку і сунув до рота. Зуби швидко знищили доказ.
Мульч глибоко вдихнув. Відкорковувати найкраще вино з хробаків іще не час. Перегляд справи може зайняти кілька місяців, а може, навіть, і років. Але надія була.
Гном намацав медальйон Артеміса. Разом їх ніхто не зупинить.
ЕПІЛОГ
Щоденник Артеміса Фаула. Диск 1. Розшифровка.
Я вирішив вести щоденник. Власне, дивно, що таке досі не спадало мені на думку. Такий інтелект, як у мене, має лишити документальні свідчення для майбутніх поколінь Фаулів, які можуть скористатися моїми геніальними ідеями.
Звісно, з такими документами варто бути обережним. Вони можуть виявитися цінними не лише для моїх нащадків, а й для ворожих агентів, що збирають докази проти мене.
І навіть більш важливо тримати його в таємниці від батька. Він як не свій, відколи втік з Росії. Думає лише про благородство і героїзм. У кращому разі, про абстрактні концепції. Наскільки мені відомо, благородство і героїзм не приймають
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер», після закриття браузера.