Йон Колфер - Артеміс Фаул. Код вічності, Йон Колфер

у жодному банку світу. Родинний спадок у моїх руках, і я збе­режу його так, як завжди це робив, за допомогою інтриг і геніальних планів. Більшість із цих планів нелегальні. Втім, усе найкраще є порушенням зако­ну. Справжні прибутки можна знайти в тіні, поза законом.

Однак, поважаючи цінності моїх батьків, я вирі­шив змінити критерії вибору жертв. Екологія лише виграє, якщо збанкрутує кілька корпорацій, тож я вирішив допомогти їм це зробити. Без жертв не обійтися, але сліз буде не так уже й багато. Це не означає, що я став слабким, старомодним Робіном Гудом. Зовсім ні. Я маю намір отримати непоганий прибуток.

Батько не єдиний, хто змінився. Батлер постарі­шав майже за одну ніч. Зовнішність його майже не змінилася, але він став значно повільнішим, хоча й намагається це приховати. Але я його не заміня­тиму. Він був відданим охоронцем, а його поради з безпеки просто безцінні. Може, мене супроводжува­тиме Джульєтта, коли знадобиться справжній за­хист, хоча вона і заявляє, що життя приватного охоронця не для неї. Наступного тижня вона їде до США, щоб спробувати поступити в команду з бо­ротьби. Вона вже навіть вибрала собі псевдонім — Нефритова Принцеса. Лишається сподіватися, що її не візьмуть. Хоча я сумніваюся. Врешті-решт, вона ж Батлер.

Звісно, з деякими справами я можу впоратися і без охоронця. За останні роки я розробив програму, що може перевести кошти з будь-якого банківського ра­хунку на мій. Цю програму потрібно обновляти, щоб бути попереду всіх комп’ютерних злодіїв. За шість місяців з’явиться версія 2.0. Не варто забувати і про мій талант у сфері підробки творів мистецтва. В минулому я віддавав перевагу імпресіоністам, але зараз мене чомусь тягне на фантастичні сюжети на кшталт ельфів, яких зображає Паскаль Ерве у своїй серії «Чарівний ліс». Але я маю притримати ці про­екти на деякий час, бо сьогодні я дізнався, що став жертвою змови.

День почався дивно. Щойно я прокинувся, відчув дивну слабкість. На якусь мить, доки я не розплю­щив очі, мені здалося, що я вже ніколи не захочу ду­мати про гроші. Такого раніше не було. Може, це за­лишки якогось дивного сну, а може, впливають нові позитивні батькові ідеї. Що б там не було, я маю якось подбати, аби в майбутньому такого не повто­рювалося. Тепер, коли батько облишив свої злочинні наміри, надія лише на мене. Я маю триматися обра­ного курсу. Злочин — єдиний шлях для Фаулів. Aurum potests est.

Через кілька хвилин сталося ще одне диво. Я вми­вався, і з одного ока випав мініатюрний предмет. Я ретельно оглянув його в лабораторії і зрозумів, що це напівзруйнована кольорова контактна лінза. Але не проста. Під кольоровим шаром вона має дзеркаль­ний шар. Геніально. Жодних сумнівів, що це робота справжнього професіонала. Але з якою метою її ство­рили? Дивно, але навіть якщо я не знаю, як ця лінза потрапила мені в око, у мене таке відчуття, що від­повідь маю шукати десь у своєму мозку. Вона хова­ється в тіні.

Уявіть мій подив, коли Джульєтта з Батлером також знайшли дзеркальні лінзи у своїх очах. Робо­та така витончена, що я б і сам міг їх зробити, тож нашого таємного добродія не можна недооці­нювати.

Потрібно його відстежити, але без помилок. Не можна пропустити жодної деталі. У Батлера є знайомий у Лімерику, експерт із лінз. Може, він упізнає почерк. Зараз, коли я пишу, Батлер їде до нього.

Отже, в житті Артеміса Фаула Другого почи­нається нова глава. Через кілька днів повертаєть­ся батько зі своїм новим світоглядом. Скоро мене відправлять до школи, де в мене буде зворушливий комп’ютерний центр і ще більш зворушлива лабо­раторія. Мій охоронець застарий для фізичних справ, а невідома особа лишає на мені дивні пред­мети.

Забагато труднощів, подумаєте ви. Пересічний громадянин на моєму місці зачинив би вікна і сховав­ся від світу. Але я не пересічний. Я Артеміс Фаул, останній у злочинній династії Фаулів, і ніхто не змусить мене звернути із цієї стежки. Я знайду того, хто надягнув мені лінзи, і змушу його за все відпові­сти. А коли розберуся із цією проблемою, повернуся до своїх планів. Підніму таку хвилю злочинності, якої світ іще не бачив. Ім’я Артеміса Фаула увійде в історію.

ВІДГУКИ ПРО «АРТЕМІСА ФАУЛА»

Ще ніколи злочинний розум не отримував стільки схвальних відгуків.

«Виграшна комбінація гумору, дії та оригіналь­ності». Sunday Times

«Притягує, немов електромагніт, і не відпускає до останнього слова». Independent

«Саме те, що кожна дитина схоче на Різдво». Guardian

«”Код вічності” завоює світ». Funday Times

«Йон Колфер — такий швидкий і цікавий пись­менник, що моя одинадцятирічна дитина проковтну­ла книжку за день і передала читати своїм одноклас­никам. За два тижні син отримав 34 пакети солодощів за те, що позичив книгу друзям, які не могли дочека­тись, доки батьки придбають їм власного примірни­ка». Daily Mail

«Повно шпигунських штучок, гумору і знаменитої Колферовської дотепності. “Код вічності” не розча­рує легіони фанатів Артеміса». Evening Standard

«Екшн у голлівудському стилі, комічні персонажі та підступні плани». Sunday Herald

«Швидкий перебіг подій, дивна зброя, гноми, що випускають гази, і жарти в стилі Чендлера». Evening Standard

ТРАБЛ Кельп наказав принести кілька прожекто­рів, що лишилися після зйомок, і спрямувати світло на нижній рівень порту. Яскраве світло вихоплюва­ло кожну порошинку, що танцювала в повітрі, і від цього все стало схожим на підводний світ. Командир Рут і капітан Шорт увійшли до приміщення. Візори опущені, зброя напоготові.

— Що скажете про костюм? — запитала Холлі, ав­томатично спостерігаючи за різноманітними дис­плеями з внутрішнього боку візора.

У cтажерів ЛЕП часто виникають труднощі, бо по­грібно розвивати подвійне фокусування та дивитися і на територію, і на екрани шолома. Дуже часто спра­ва закінчувалася так званою «повною вазою», тобто офіцерів ЛЕП просто нудило у власний шолом.

— Непогано,— відповів Рут.— Легенький як пі­р’їнка, і навіть здогадатися не можна, що в нього є крила. Не переказуй мої слова Фоулі, у нього і без того кирпа гнута.

Мені нічого не потрібно переказувати, коман­дире,— пролунав у навушнику голос Фоулі. Колонки були новими, геле-вібраційними, тож відчуття було таке, немов у шоломі сидів сам кентавр,— Я з вами на кожному кроці, стежу із транспортера, звісно.

— Звісно,— сухо кинув Рут.

Ельфи обережно пройшли повз лінію кабінок для перевірки документів. Фоулі запевнив, що безпосе­редньої небезпеки в цій частині терміналу немає, але кентавр уже колись помилявся. А помилка може