Валеріан Васильович Молдован - Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб.

про нелюдськість німецької вояччини, її ницість і безмежне нехтування правилами і звичаями ведення війни.

Починаючи з документів про розстріл політичних працівників, Кейтель, — цей солдат, як він любить себе називати, — ігноруючи присягу, безсоромно брехав на попередньому слідстві американському обвинувачу, говорячи, що цей наказ носив характер репресії у відповідь і що політичних працівників відокремлювали від інших військовополонених на прохання самих військовополонених. На Суді він був викритий. Документами РФ-351, ПС-884 доведено, що директива була дана до початку воєнних дій. Нами також було надано документ під номером СРСР-62 (текст листа німецьких військовополонених). Із цього документа видно, як ще до нападу на СРСР польові війська інструктувалися з приводу обов’язкового винищення радянських жінок — військовослужбовців і політичного складу.

А що можна сказати про фрази, страшні за своїм безмежним цинізмом: «Людське життя в країнах, яких це стосується, абсолютно нічого не варте... Страхітливий вплив можливий тільки шляхом застосування незвичайної жорстокості»?

А директива про застосування військової підсудності в районі «Барбаросса» від 13 травня 1941 року? А наказ від 16 вересня 1941 року про страту від п’ятдесяти до ста комуністів за кожного убитого німця? Що міг сказати тут Кейтель про документ, відомий під назвою «Нахт унд Небель»?

Це криваві документи. Ніхто не може підрахувати, скільки тисяч військовополонених солдат і офіцерів Червоної Армії було убито і закатовано в таборах фашистської Німеччини. Ви пам’ятаєте, як на вечірньому засіданні 25 січня 1946 року свідок Ламп розповідав, що із розстрілу п’ятдесяти радянських офіцерів у таборі Маутхаузен влаштували розвагу для Гиммлера. Ви пам’ятаєте показання свідка Блаха, як весною 1944 року було піддано тортурам, а потім убито дев’яносто чотири радянських офіцери, які відмовилися давати відомості воєнного характеру.

Я хочу згадати про показання есесівця Пауля Вельдмана про винищення російських військовослужбовців. Ви пам’ятаєте, про який конвеєр знущань і мук для кожної радянської людини, яка потрапила до німецького полону, говорив свідок Ківелиша. Чи можу я замовчати про директиву Кейтеля таврувати радянських військовополонених?

Не можна забувати директиву Кейтеля від 16 грудня 1942 року. Вона називається «Боротьба з бандами». Під «бандами» підсудний Кейтель розумів усілякий рух Опору і вимагав від військ застосування найжорстокіших заходів без обмеження, в тому числі проти жінок і дітей.

Під номером СРСР-162 радянське звинувачення пред’явило показання Ле-Курта. Ле-Курт заявив, що розстрілював і спалював радянських громадян, підпалював їхні будинки. Тільки він один особисто розстріляв тисячу двісті чоловік, за що йому достроково було присвоєно звання обер-єфрейтора і його було нагороджено східною медаллю. Він діяв відповідно до вказівок Кейтеля. Директива Кейтеля про військову підсудність у районі дії плану «Барбаросса» робила таких людей безкарними. На Кейтелі кров убитих Ле-Куртом і йому подібних.

Виконуючи директиву Кейтеля про те, що життя в східних країнах абсолютно нічого не варте, солдати і офіцери гітлерівської Німеччини здійснювали свої злочини.

Звинуваченням поданий документ СРСР-51 про те, як 28 серпня 1941 року німецькі війська перед своїми бойовими порядками, йдучи в атаку, гнали жінок, дітей і стариків. А в селі Колпіно примусили селян будувати для німців мости і бліндажі, а після цього всіх їх фашисти розстріляли.

В Югославії масові розстріли заложників стали повсякденною практикою військового командування і військової адміністрації.

У таємній доповіді від 15 лютого 1940 року на ім’я Герінга ОКВ виправдовує заложництво.

Я хочу закінчити документом СРСР-356 (ЕС-338). Ви пам’ятаєте, панове судді, цей документ. У ньому адмірал Канаріс повідомляв Кейтеля про свавілля в таборах військовополонених, голодовки, масові розстріли радянських військовополонених. Навіть закоренілий фашистський розвідник Канаріс, боячись відповідальності, не міг пройти повз кричущі факти свавілля і порушень всіх загальноприйнятих законів і звичаїв війни.

Ви пам’ятаєте також резолюцію Кейтеля на цьому документі: «Я схвалюю і покриваю ці заходи».

Я запитав підсудного Кейтеля під час перехресного допиту б квітня: «Ви, підсудний Кейтель, фельдмаршал, неодноразово тут, перед Трибуналом, іменували себе солдатом, ви своєю кривавою резолюцією у вересні 1941 року підтвердили і санкціонували вбивства тисяч беззбройних солдат, які потрапили до вас у полон. Це правильно?»

Кейтель змушений був визнати цей факт.

Уже одна така резолюція повністю розкриває справжнє обличчя фельдмаршала Кейтеля. Ніякі витончені доводи не зможуть зняти з Кейтеля відповідальність за кров і незліченні людські життя, обірвані рукою фашистської воєнщини на виконання наказів і директив, підписаних рукою підсудного Кейтеля.

Йодль

Підсудний Альфред Йодль несе таку ж відповідальність з підсудним Кейтелем, як його заступник і найближчий військовий радник Гітлера.

Все те, що стосується підготовки і здійснення агресивних планів гітлерівської Німеччини, нерозривно пов’язане з іменем Йодля, так само, як і з іменем Кейтеля.

Немає необхідності в тому, аби знову перераховувати всі ті агресивні акції Німеччини, які тепер достатньо добре відомі і кожна з яких була задумана і здійснена за безпосередньої участі підсудного Йодля.

Я хочу, як представник Союзу Радянських Соціалістичних Республік, підкреслити ще раз, що злочинний план віроломного нападу на Радянський Союз, названий гітлерівцями іменем горе-завойовника Фрідріха Барбаросса, поряд з підписами Гітлера й Кейтеля має підпис підсудного Йодля. Але це не лише підпис.

Ще влітку 1940 року в Рейхенгаллі Йодль провів першу нараду офіцерів свого штабу, на якій обговорювалося питання про можливість нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. Не хто інший, як підсудний Йодль ще до нападу на СРСР видав відомі «Вказівки про застосування пропаганди в районі «Барбаросса». У цих «Вказівках» прямо указувалося, що «поки не слід вести пропаганди, спрямованої на розчленування Радянського Союзу».

Таким чином, підсудний Йодль наперед знав про дійсні цілі нападу Німеччини на СРСР, про грабіжницький характер війни, який передбачав розчленування Радянського Союзу.

Це він, Йодль, брав участь у підготовці й організації провокаційного інциденту на кордоні Чехословаччини з метою виправдання агресивної акції гітлерівської Німеччини проти цієї миролюбної країни. Це він,