Пол Стюарт - Вокс

— Затямив? — напосідав хлопець.

— Достеменно так, — прохрипів басом сторож-нетряк.

— Отак-то воно краще, — кинув Ксант, і, прошмигнувши мимо, зник з очей на кручених сходах, що вели вниз.

Нетряк провів його поглядом.

— Ксант Філатін, — прогарчав він, немовби випльовуючи юнакове ім’я. — Затямлю твою хавку, можеш не хвилюватися.

У вежі голці ніде було впасти від Сторожів у чорних киреях. Вони заповнили причальні помости, звідки пильнували неба, а також гарматні дашки, де поралися біля гарпунних веж та поворотних катапульт, завжди готові відбити ворожий напад. Коли Ксант крученими сходами спускався з Опівнічного шпилю, йому видалося, ніби й Сторожів Ночі юрмиться нітрохи не менше, ніж гоблінів та сорокух. Мабуть, сьогодні тут зібралася вся сторожа, далебі!

— З дороги! — раз по раз горлав він, поволі спускаючись на діл височенної вежі. — Розступіться! У мене важлива справа до Найвищого Сторожа!

Поминувши спостережні вежі та платформи для Сторожі, він вийшов на великий поміст, де на протилежному кінці манячила лиховісна клітка-годівниця. У спекотному, тремтливому повітрі, здавалося, мерехтіли і її ґрати. У нього й справді важлива справа, гірко подумав Ксант, але не до Найвищого Сторожа, побий його Небо! Мабуть, саме цієї миті його володар регоче на все горло, ховаючись за своєю бридкою металевою мармизою і наперед смакуючи Очисний ритуал, що мав відбутися пополудні.

Але якщо він, Ксант Філатін, ще чогось вартий, то обрядові цьому не бувати. Авжеж, він подбає, аби Маґда, його приятелька, не скінчила свого життя, ставши принадою для скельних демонів! Ось тільки час, подумав Ксант, працює проти них, і на цю думку серце його закалатало ще дужче. Одна за одною збігали хвилини.

— З дороги! — закричав він, кидаючись пробоєм крізь натовп Сторожів, з’юрмлений на відкритому причалі.

Ксант спустився ще нижче, вежа поширшала, поширшали й сходи, розділившись на кілька паралельних маршів.

Повітря чимраз важчало і діяло на нерви, а тут долучився ще й свіжий дух деревини та сморід немитих тіл. Ксант поминув мешкання Орбікса Ксаксіса, кабінети і сховища, вартівні та катівні й урешті опинився там, де зачинався поділ вежі на зовнішню і внутрішню частини. Вартівні та камери утворювали зовнішнє кільце з різноформатними помостами, висунутими з їхніх вікон, а внутрішня стіна обіймала печеристий центральний атріум, де ташувалися моторошні в’язничні полички. Саме між двома такими поличками, на високому прямокутному пришибі, ледь освітленому кіптявими лойовими ліхтарями, і опинився Ксант. З мерехтливого присмерку виринув високий плескатоголовий гоблін.

Гасло, — зажадав він.

Скельні демони верещать, відповів Ксант, корчовито хапаючи ротом повітря. Далебі, тут можна задихнутися!

— Бо незабаром вимкнуться на волю, докінчив гоблін. — Проходьте, Стороже.

Ксант мигцем озирнувся і, не наючись ні секунди, поспішився далі Що глибше він спускався в темні надра, то гарячіше та їдкіше робилося повітря. Із-за стіни долинали болісні зітхання та стогони.

То бігцем, то ступою, Ксант дістався лабіринту тісних переходів та розхитаних сходових маршів, що кривуляли врізнобіч від нього. Кожен сходовий марш вів до дверей, вбудованих у внутрішню стіну, і за одними з них і пробувала Маґда Берлікс. Ксант добре знав камеру юної бібліотекарки. Колись її займав один його давній знайомець — Куль-кап. Зараз же її призначалося для бібліотекарів, що мали стати жертвами отого мерзенного Очисного обряду.

Діставшись кінця знайомого навскісного сходового маршу, Ксант кинувся до проходу між двох кремезних плескатоголових Сторожів, поставлених під приземкуватими цвяхованими дверима. Один з них ступнув уперед, тримаючи в руці важкого кийка, а другий скинув із плеча самостріла і наставив Ксантові на груди.

— Стій, хто йде? — гаркнув перший.

— Ксант Філатін, — засапано відповів хлопець. — З важливим дорученням від Найвищого Сторожа.

Сторож нахмурив чоло.

— Гасло? — зажадав він. Ксант нетерпляче крекнув.

— Скельні демони верещать, — проторохтів він скоромовкою.

— Бо незабаром…

— Гаразд, гаразд, менше з тим, — скипів Ксант. — Мене послав сюди сам Орбікс Ксаксіс. Він бажає особисто допитати в’язня.

Сторожі ззирнулися. Той, що тримав самостріла, з неймовірою похитав головою.

— Орбікс, кажете, Ксаксіс, — перепитав він, сповільна карбуючи слова. — Нам ніхто нічого не казав…

— Як? Ви сумніваєтесь у моїх повноваженнях? — Ксантів голос переріс у товстий, погрозливий рик. — Ну що ж, будьте певні, я постараюся, щоб Найвищий Сторож дізнався, як ви нехтуєте його волю.

Сторожі знову перезирнулися. Користаючи з нагоди, Ксант відвів кийка та самостріла і ступив крок до дверей — дебелих, з іменами колишніх в’язнів, викарбуваними на їхній чорній поверхні. На самому вершечку значилося: «Кулькап Пентефраксс», нижче йшли імена інших Бібліотекарських Лицарів, що сповна заплатили за свою непохитну вірність Великій бібліотеці. «Торвальт Лімбус, Міша Бікс, Естіна Флембель.» І ось, аж у кінці цього сумного переліку, те, чого він шукав:

«Маґда Берлікс.»

Ксант відсунув засуви — верхній, нижній. Геть легковажачи невдоволене бубоніння Сторожів у себе за спиною, хлопець міцно вхопився за клямку і різко на неї натис. Лунко хряпнувши об стіну, двері розчахнулися.

Ксант став на порозі — і йому аж заканудило. Ніколи він не звикне ані до розверстих безодень на кшталт тієї, що зяяла попереду, ані до нестерпного смороду нечистот і смерти. В’язні, скулені на поблизьких полах, на гриміт дверей попадали навколішки і, тужно заламуючи руки, гірко заридали, благаючи прибульця визволити їх.

— Згляньтеся, чоловіче добрий! — голосили вони і п’ялися зазирнути йому в вічі.

— Випустіть на волю! — волав одноокий троль-тягайло.

— Це якесь непорозуміння! Жахливий блуд! — кричав сивий в’язень, світячи тілом із-під злиденних лахів, решток колись розкішної професорської мантії.

Насилу відірвавши погляд від нещасних арештантів, Ксант спинив його на вузькому відкритому сходовому марші, що провадив до полудашка. Посеред нього заціпеніла Марта. Вона сиділа спиною до Ксанта, і дві довгі грубі коси спадали ззаду на шкіру її літунського костюма.

— Встати, як заходить Сторож! — гримнув Ксант, спускаючися сходами.

Маґда спроквола оглянулася.