Світлана Талан - Матусин оберіг

Вона відчувала себе звіром, який потрапив у пастку. «Ніби тварина в капкані, – думала вона. – І живеш начебто, і знаєш, що ти труп. Вихід один: або змиритися й чекати смерті, або відгризти собі лапу. Боляче, але життя можна врятувати».

Тієї ночі Олеся не зімкнула очей. Вона знала, що має бути вихід, але де він? Як його знайти? Він має бути, важкий, небезпечний, ризикований, але ж десь є!

Розділ 44

Якось Олеся помітила, що Костя лишив відчиненим сейф, коли пішов вирубати в садку кущ смородини, вимерзлий узимку. Вона швидко відчинила дверцята. Там лежали її та дитини документи, тека з маминими листами й долари. Грошей було багато, і рука потяглася до них, але зупинилася на півдорозі. «Напевно, він знає, скільки їх там, – майнула думка. – Якщо взяти, то Костя може перерахувати, і знову буде лихо. Може, він так мене перевіряє й навмисно лишив незамкнутим? – Олеся зачинила сейф. – Якби ж Костя забув його замкнути, коли пішов з дому, то можна було б забрати документи, узяти грошей… А далі що? Переховуватися в Карини? Він здатен знайти і її. Не можна підставляти під удар Карину».

Напевно, Олеся правильно вчинила, нічого не взявши з сейфу, бо за кілька днів він знову не зачиняв його, коли був удома. За тиждень в Олесі буде день народження, тож вона сподівалася, що чоловік принаймні папку з листами їй віддасть. «Може, у той день він нап’ється з друзями й забуде замкнути сейф? – розмірковувала Олеся. – Тоді можна буде діяти».

Олеся ламала голову, як вибратися з пекла, коли та шпаринка, яку вона так довго шукала, сама їй відкрилася. Для здійснення плану їй була потрібна допомога Карини. Олеся зателефонувала подрузі й сказала, що захворіла, у неї висока температура й потрібно сходити в аптеку за ліками. Вона назвала адресу аптеки і сказала Карині, що буде там десь за сорок хвилин, коли вкладе дитину спати. Карина зрозуміла, що Олеся призначила їй зустріч в аптеці.

Подруги зустрілися в домовленій аптеці. Виходити на вулицю й розмовляти там вони не ризикнули, тож відійшли вбік. Добре, що була черга і якийсь дідусь почав сперечатися з аптекаркою й вимагати ліки, яких не було в наявності. Аптекарка пропонувала інші, але він вимагав лише ті, що йому потрібні. Люди в черзі втрутилися в суперечку, і подруги мали змогу спокійно поговорити, не привертаючи до себе уваги.

Олеся розповіла про сейф і наголосила: щойно випаде нагода, вона візьме звідти все, що їй потрібно, і зробить ще одну спробу втекти. Олеся виклала свій план, від якого Карина здивовано округлила очі.

– Але ж це так ризиковано! – сказала вона.

– Знаю. Тому прошу тебе дізнатися якось, чи можна перейти поле без ризику для життя, – сказала Олеся й назвала, де саме хоче перетнути лінію розмежування.

– Добре, я постараюся все вивідати якнайшвидше, – пообіцяла Карина. – Але як я тобі все це передам?

– Зробимо, як сьогодні. Телефоном не треба, – сказала Олеся й поквапилася додому.

Карина мала вийти з аптеки пізніше, тому стала в чергу, щоб щось купити.

Після зустрічі з подругою Олеся повеселішала. Вона вдавала із себе турботливу дружину, поводилася спокійно, і Кості здалося, що вона врешті-решт заспокоїлась і змирилася. «Усе йде за планом, – заспокоювала себе Олеся. – Серце відчуває, що все буде добре».

За два дні Карина призначила зустріч. Кості вдома не було, тож Олеся поквапилася до аптеки. Подруга вже чекала.

– Олесю, погані новини, – сказала вона. – Поле заміноване. Ти не зможеш його перейти.

В Олесі все обірвалося всередині. У голові закружляли думки, загули роєм, і вона поточилася.

– Я вийду на повітря, – промовила дівчина.

Подруги зайшли за приміщення аптеки, щоб не було їх видно з дороги.

– Вибач, – сказала Карина.

– Тобі нема за що вибачатися, – заперечила Олеся, оговтавшись. – Невже там не видно ці міни? Можливо, можна їх якось обійти, якщо йти обережно й дивитися під ноги?

– Олесю, ну ти ж доросла людина! – незле дорікнула Карина.

– Стривай! Якось від людей чула, що вони ходять протоптаними стежинками навіть через заміновані поля.

– Самовбивці?

– Чула, що йдуть за собаками, нібито собаки чують міни й обходять їх.

– Звідки ти таке взяла?

– Одна жінка розказувала, коли я стояла в черзі по хліб. Вона сказала, що саме в тому місці переходила за собакою, який вивів її прямісінько до українського блокпоста. Нібито її сваха також там ходила, і вона пішла. Прийшла до блокпоста, а там бійці здивувалися, як могла перейти поле. Її перевірили й відпустили, – розповіла Олеся.

– Ти повірила в цю байку? Жінка могла й прибрехати.

– А якщо ні? Навіщо їй брехати? – схвильовано сказала Олеся. – Який сенс?

– Є люди, які брешуть просто так. Така в них натура, – усміхнулася Карина. – До речі, ще одне згадала. У тому місці, про яке ти мені кажеш, є на пагорбі хатинка. Там поблизу нема будівель, лише одна покинута хата. Напевно, вона буде замкнена, якщо там ніхто ще не понишпорив. Там жила одна стара бабця, яка померла нещодавно, і ніхто не знав про те. Вона пролежала в хаті мертвою не один день, аж поки хтось не знайшов її випадково.

– До чого ти мені ці страхіття розказуєш?

– Можна було б там на подвір’ї дочекатися ночі, але ж не можна перейти заміноване поле. Олесю, якщо ти ризикнула б, то де взяти ту собаку, щоб тебе перевела?

– Не сміши мене, – усміхнулась Олеся. – Тих покинутих собак там повно. Принаймні так кажуть.

– А дитина? Ти ж не можеш ризикувати її життям?

– Я не буду її брати з собою. Спочатку я сама маю перетнути лінію розмежування, а потім заберу вас до себе, – пояснила Олеся.

Подруги в подробицях обговорили план дій. Залишалося чекати слушної нагоди. Олеся розуміла, що це буде її остання спроба, тому дуже хвилювалася. Напередодні дня народження вона склала список потрібних продуктів.

– На яку кількість гостей розраховувати? – запитала в Кості.

Олеся щось викреслювала на папірці, сидячи за столом. Її думки були зовсім не про свято, а про те, чи вдасться здійснити свій план. Запасних варіантів у неї не було, тож сподіватися дівчина могла лише на щасливий випадок.

– Чоловік із десять буде, – відповів їй Костя, – не враховуючи нас.

– Батьки приїдуть?

– Ні, вони завітають днями. Що їм з нами, молодими, робити за одним столом?