Сара Стрідсберг - Бекомберґа. Ода моїй сім’ї

Слова — це її вервичка, їхня чарівна сила нагадувала силу молитви, намистина за намистиною прикріплювалася до нитки світла серед темряви. Я дивлюся на її загублені намистини на підвіконному щитку, дивлюся на своє обличчя, що відбивається у темному вікні спальні. Заплющивши очі, можу почути сильні хвилі Атлантичного океану, як вони накочуються на пляж, а тоді повільно тягнуться назад в океан, це ніби дихання, нескінченно повільне серцебиття, ніби око, що розплющується і заплющується, ніби ніч, що розтікається планетою. Я притискаю намистини до серця, чекаючи, коли Їм зателефонує з Каріньо і попросить мене приїхати. Намистини — це мій амулет, він захищає від великої ночі, що наближається.

Їм: Я уявляю, що стою на трампліні і дивлюся вниз, на воду. Тоді роблю ідеальний стрибок і зникаю в глибині, за кілька секунд поверхня знову стає чорним дзеркалом. Стане так, ніби мене ніколи тут не було. Не існує жодної мотузки, яка втримує нас біля Землі, жодного шнурка, який прив’язує Місяць до Землі. То що може змусити мене залишитися? Що прикріпить мене до світу, як не мотузка-любов, але чогось такого не існує, ніколи не існувало.

Я часто спостерігала за ним і Лоне вранці, коли вони спали на Каммакарґатан, заплутані у вологих простирадлах, огорнуті яскравим промінням, що світило з вікна. Уві сні Лоне завжди притискала подушку до живота і маленьке золоте сердечко вібрувало в ямці у неї на шиї. Я ніби й справді вірила, що мій погляд може захистити їх, що я могла огорнути їх своїм благословенням і захистити від темряви, яка наближалася, від хмар, які скупчувалися на горизонті, розгорталися у небі, вже давно наштовхувалися одна на одну. Я думала, що мій погляд назавжди затримає їх на світлі, завжди уявляла собі, що володію надлюдською силою, не знаю, звідки у мене з’явилася така думка. Я ніколи нікого не рятувала, ніколи навіть не наблизилася до того, щоб когось врятувати.

ЦЕЙ РОМАН ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ УСІМ, ХТО ХОДИВ У ПАРКУ ЛІКАРНІ БЕКОМБЕРҐА У 1932–1995 РОКАХ.
Оглавление Останній пацієнт (Улоф) I   Перша розмова   Ніч   Останній пацієнт (Ще у світлі)   Великий чол., березень 1986 року   Карта (Архітектура суму)   Останній пацієнт (Ще у світлі)   Ландшафт   Під великим небом (Ескіз до лікарні)   Темна весна   Останній пацієнт (Ще у світлі)   Телефонна розмова (Стокгольм-Каріньо)   Іграшки Вінтерсона   Липова алея (Маріон) II   Друга розмова (Атлантичний океан)   Чорне море   З погляду вічності (Віта)   Хвороба   Останній пацієнт (Ще у світлі)   Інґер Фоґель   Gravity The Seducer   З погляду вічності (Віта)   Обсерваторія   Останній пацієнт (Ще у світлі)