Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

— «Ага», «Атман», «Ас» — та його «іскра» — «Людина — Аз — Я» — ось перша літера священної староруської абетки!

Хоч як би там було, слов'янська назва першої літери та її збіг з особовим займенником («Аз») є напрочуд яскравою вказівкою на споконвіку арійський сакральний світогляд, зафіксований у староруській абетці, елементи якого несподівано випливли у IX столітті (у кирилиці) в новому і свіжому православно-слов'янсько-нордичному за походженням алфавіті [Докладніше про це див.: Дугин А. Мистерии Евразии].

СВЯТЕ СЛОВО «РУСЬ»

Слово було серед людей, але люди не бачили і не чули його.

Біблія

КІНЦЯ-КРАЮ НЕМА СУПЕРЕЧКАМ

Что в имени твоем?.. А. Пушкин

Від автора:

Відомий біблійний вираз «святе сім'я народу» сповна стосується імені «Русь». Етимологія цього слова, тобто його зміст, суть не визначені и досі. Чимало маститих дослідників різних часів — від Страбона, Плінія і Птоломея до Вольтера, Гердера і Гаммера — намагалося розкрити його таємницю, його походження.

В Росії дискусії навколо назви «Русь» розпочалися ще за Петра І, а набули особливої гостроти у зв'язку з встановленням істини у питанні про походження Російської держави. На цій стадії активну участь у полеміці брали і вітчизняні вчені М. Костомаров, М. Максимович та ін.

Якщо говорити коротко, то предмет суперечки можна було б сформулювати так: або слов'яни-русичі, їх культура, держава — автохтони Східної Європи, або вони не мають місцевого (понтійського) коріння і сформувалися під визначальним впливом іноземців, зокрема, заморських вихідців — варягів (норманів).

Дискусія розпочалася в Петербурзькій академії наук, членами якої в той час були переважно німці. Академіки Г. Байер, Г. Міллер висунули норманську теорію походження Русі (її держави і самої назви). Проти виступив М. Ломоносов зі своєю «прусською» версією походження варягів. Потім у дискусії взяли участь В. Татіщев, І. Болтін (вони відстоювали «фінську концепцію») та норманіст А. Шлецер.

На початку XIX століття активно обговорювалася' чорноморсько-хозарська» версія Г. Еверса і норманська теорія М. Карамзіна. Трохи пізніше крайній норманіст М. Погодін намагався спростувати «литовську теорію» М. Костомарова, Але в цілому в Росії у XIX столітті домінували все-таки норманісти. Адже не випадково 1000-літній ювілей Російської держави відзначався саме в 1862 році — році легендарного запрошення варязьких князів до Новгорода (862 р. н. е.). Тут і поставили розкішний пам'ятник з нагоди цієї події.

Звичайно, за таких методологічних уподобань Київ повністю ігнорувався. Однак до кінця XIX століття ситуація дещо змінюється. Справа в тому, що була поруйнована опора норманістів — «Повість врем'яних літ», де міститься легенда про запрошення у 862 році варягів на Русь, а також згадка про те, що Руссю називали один із північно-германських народів, від яких немовби і походить назва наших земель.

Поруйнував цю опору академік О. Шахматов. На підставі ретельних досліджень древніх руських літописів вчений дійшов висновку, що текст, у якому йдеться про ототожнення варягів з Руссю, в «Повість врем'яних літ» введений більш пізнім переписувачем у 1111 році. У ранніх її, так би мовити, виданнях (наприклад, 1093 р.) йшлося про те, що варяги одержали назву «Русь» лише після прибуття їх до Києва.

Хоча академікові Шахматову до кінця й не вдалося звільнитися від норманістських поглядів, справу все-таки було зроблено, її успішно продовжили С. Соловйов, С. Гедеонов, Д. Іловайський, І. Срезнєвський, М. Надєждін та ін. У своїх публікаціях вони викривали розбійницькі дії скандинавських дружин, розвінчували всілякі вигадки стосовно імені «Русь». Академік С. Соловйов, наприклад, у своїх дослідженнях апелював до наявних джерел, у яких родовід російського народу починався з біблійного Мосха, сина Яфета, а назва «руси» походить від «розсіювання на великих рівнинах», ім'я «слов'яни» — від «слави предків». Зокрема він часто посилався на відомого українського церковного діяча, історика, філософа L Гізеля, котрий у своєму «Синопсисі» також виводив від Мосха і засновників Києва (Кия та його братів), і давньоруських князів Аскольда і Діра [Див.: Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — М., 1962. — Кн. 7. — С. 145–146].

У XX столітті ця проблема інтенсивно розробляється Б. Ключевським, З. Долегою-Ходаковським, Є. Ридзевською, Б. Рибаковим. Дослідники дали досить розгорнуте і переконливе обґрунтування провідної ролі Південної Русі у формуванні державності і культури України і Росії [Однак не можна сказати, що нині серед вітчизняних істориків немає прихильників давно розвінчаної концепції. Взяти хоча б «Малий словник історії України».—К., 1997.— С.347].

Звичайно ж, чимало західних істориків і лінгвістів залишаються на старих позиціях. Вони ототожнюють варягів з Руссю, посилаючись при цьому на 2–3 топоніми, що знаходяться в Скандинави та Пруссії [Див.: Всемирная история в иллюстрациях. — Т. 3.—С. 74]. Але якщо дотримуватися такої логіки, то варто підрахувати «руські» топоніми і гідроніми не тільки на просторах Припонтиди, а й по всій Східній Європі і всьому Середземномор'ю. Щоб хто не говорив, а численні джерела переконливо свідчать: назва «Русь» («русич», «расен», «тарсен», «рас», «русин») була досить відомою у період Київської Руєі. Вона відбивала історичний процес розвитку слов'янства і вплив слов'янського суперетносу на перебіг світових подій. Взяти хоча б візантійські хроніки, де Русь згадується вже з 852 року, або римські (католицькі) джерела, де про народ рос знали з 839 року. Я вже не говорю про численні арабські пам'ятки.

У розвиток вищесказаного дозволю собі висловити і таку думку: ім'я «Русь» було широко відоме ще за 1,5–2 тисячі років до появи на історичній арені народу рос та його держави і навіть до появи слов'янської раси та самої назви «слов'янин». Адже словом, що має корінь «рус», «рас», «ар» у сиву давнину називали все, що було пов'язано із землею, землеробством, новою орною технологією обробітку землі, яка поширювалася із Аратти (Північного Причорномор'я).

Цілком ймовірно, що першими ввели в обіг цей термін шумери. Вченими у місті Урук знайдено написи зі словом «рус», що означає «світлий», «русий», «русявий» на відміну від «чорноголових», як називали себе шумери. Із Месопотамії слово «рус» разом із праіудеями (Авраам) потрапило в Єгипет. До Палестини його принесли гікси — засновники Єрусалима — «Руського стану». На північ Європи воно прийшло з ашкеназами, залишивши там відповідні топоніми. Переконаний, що саме ця обставина і породила норманську версію походження «Русі»

Пізніше термін «Русь» активно використовувався грецькими і римськими письменниками (Таціт), арабськими вченими, які навіть Понт Евксинський назвали «Руським морем». Але особливо активну роль у поширенні й утвердженні імен «Русь», «русичі» відіграли на початку І тисячоліття до н. е. етруски-расени — потомки хетів і троянців. За ними йдуть скіфи, котрі створили єдиний племінний союз