Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

вигляді П'ятикнижжя [На саркофазі Тутанхамона у знаменитій піраміді в Гізі виявлено напис… старослов'янською мовою. І який напис! «У віки несе істину сущим, що ти убити намагаєшся, перешкоди ставлячи». Автори тексту докоряють фараону Єгипту, який виступав споконвічним антиподом Аратти. Див.: Глазова Н., Лада В. Вселенские тайны пирамид и Атлантиды. — М., 1997. — С. 45]. Учення було «відкрите» всьому єврейському народу разом з алфавітом, який виявився схожим і на грецький, і на латинський, і на старослов'янський «материнський». Бракувало лише 4 літер, їх і додав Кирило до алфавіту, знайденого в Корсуні. їздив Кирило і в Хозарію і там побачив той же алфавіт, що і в Корсуні, з 22 літер. Додавши до нього ще 4 літери, він одержав щось на зразок грецького алфавіту.

Але знань 4 мов для цього було замало. Тут відіграли роль містичні чинники. Руська абетка наснилася Кирилу… під час його перебування в Моравії. Бона раптом вияскравилася в його свідомості як первісний носій великого, надісланого «зверху» Учення, що лягло в основу Біблії, її грецького, латинського і слов'янського перекладів.

У такий спосіб Київська Русь ніби відкрила свою завісу, і ринуло сюди світло грецької християнської книжності. Учення Христа швидко поширилося по Русі-Україні, всьому слов'янському світу. Не тільки Старий і Новий завіти, не тільки молитовники, а й твори великих візантійських учених-богословів, а також твори Арістотеля та інших грецьких мудреців пішли по всій Русі — від Дону до Сяну і від Корсуня до Новгорода. І даремно пізніші «фахівці» виводили слов'янську грамоту цілковито із грецької чи болгарської. Просто старослов'янська грамота, виплекана в Аратті, на деякий час ніби зникла, згодом знову випливла на поверхню і повернулась на круги своя. Мав рацію М. Ломоносов: «Слов'янська мова ні від грецької, ні від латинської, ні від жодної іншої не походить; отже, сама по собі існує споконвіку…» [Ломоносов М. Избранные философские произведения.—М., 1950.—С.468].

Виходить навпаки: старогрецьке і латинське, а також староєврейське («біблійне») письмо походить від староруської абетки.

Діяльність св. Кирила відображена в багатьох стародавніх джерелах. Так, чорноризець Храбр (сучасник Кирила) у праці «Про письмена» зазначає, що слов'яни «римськими і грецькими письменами писали слов'янську мову…». Це були «книжні мови». А своє — «старе» — письмо «було в тайні». Кирило, володіючи чотирма мовами (латиною, грецькою, староєврейською і болгарською), «побачив» їхню спільну основу — старослов'янське «таємне» письмо. Уже цитований нами О. Дугін підкреслює: «… слов'янська азбука є настільки ж давньою, як і грецька, санскритська, староєврейська чи китайська, бо всі вони походять з Вічного джерела (сакрального Учення — Ю. К.), порівняно з яким навіть найтриваліші проміжки часу подібні миттєвостям» [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 169].

Відомо також, що Кирилу в Херсоні представили діда з «довгою бородою і синіми, як небо, очима». Він дав Кирилу Євангелія і Псалтир і заговорив мовою, схожою на мову його матері (праслов'янську — Ю. К.). А самі книги були написані літерами відомих Кирилу азбук (латина, грецька, староєврейська) і доповнені рядом невідомих знаків. Дід виявився русичем із «країни великих рік». Ця абетка постала перед нами з відкриттям Велесової книги! Її і доповнив Кирило чотирма літерами. Так народилася кирилиця — велика книжна мова русичів.

І ринув, повторюємо, на Русь потік перекладів з грецької та латини не лише релігійних, але й світських книг. Також і в Чехію, Польщу, Болгарію… Київська Русь вийшла на орбіту світової культури. І так було до XVIII століття («Енеїда» Котляревського — переробка Вергіліевої поеми).

І тепер зрозуміло, чому противники християнської віри — прибічники Мага-віри та її пророка Л. Силенка — вважають святих Кирила і Мефодія «жидівськими ставлениками», губителями української духовності»: християнство швидко поширилося по всій Русі завдяки книжній мові, яка стала мовою руської (української) православної церкви.

Таким чином, до Кирила й Мефодія вважалися священними три мови: староєврейська, грецька і латинь. А їхня «прамати» старослов'янська була в «езотеричному небутті». Кирило «відкрив» її і увів до складу священних мов Західної цивілізації.

АЗЪ — БОЖЕСТВЕННИЙ СИМВОЛ

Я єсмь Альфа і Омега. Біблія

Містичний санскрит — священна мова таємного Учення, надісланого «зверху» і збереженого ведичними жерцями Арктиди. В Індії, куди він був принесений із загиблої країни Куш (Ар'я-Варти) на рубежі III-II тисячоліть до н. е., санскритська мова та її письмо називались «брахмані». В Аратті, куди вона була принесена із Північної Європи ще раніше (у V–IV тисячоліттях до н. е.), санскрит одержав назву «мова птахів». Тим самим наголошувалося її небесне походження. Це мова мітраїстських містерій та молитов. Нею ж написана Книга Єноха — попередниця Старого Завіту, принесена в Арктиду із пітьми допотопних тисячоліть і тут збережена вищими жерцями правоарійської орієнтації.

Була своя священна книга і у жерців лівоарійської орієнтації, яка зберігалася в культурному центрі Туле. Вона стала попередницею «окультних письмен», таких, наприклад, як Книга Адонірама, Ура-Лінда і певною мірою сатанинська біблія (різні її редакції). Ця священна книга нордичних лівоарійців була написана також алфавітним письмом — тим же, що й правоарійська Книга Єноха. Адже літери алфавіту самі по собі нейтральні і можуть бути носіями ідей будь-якої спрямованості («Майн кампф», «Міф XX століття», «Маніфест Комуністичної партії» і лютеранська Біблія написані за допомогою одного алфавіту).

Нордичне першоджерело староруського алфавіту, звичайно, ще належить обґрунтувати. Але в рунічних переказах проглядається зв'язок письма Аратти з нордичними містичними письменами. Наприклад:

Аз — стародавнє творіння Азгарда І короля Вальхалли.

Це рядки із стародавнього протоскандинавського переказу, написання літер якого чимось нагадують… нашу кирилицю, її перша буква — Аз — водночас означає займенник 1-ї особи — Я, що свідчить про високу духовність самого письма (Я — людина, особистість — на першому місці!).

Комуністична система боялася цього «Я». Побутувало радянсько-пролетарське прислів'я: «Я — остання літера алфавіту». Але в літургійних книгах православ'я у всі часи лунало грізно-велично: «И Азъ воздам!» Не випадково було також вилучено «і» — рунічний (арійський) символ духовності. В українській абетці цей символ зберігся. І от ми бачимо: староруське «Азъ», грецьке «Аль-фа», єврейське «Ал-еф» сягають корінням у старогерманське «Ас» — Бог; індійське Ат-ман» — Я, Бог; єврейське «Апі» — Я; шумерське «Aпі» — Я, Бог і навіть біблійне «Адам» — Атман, Я, Бог. А якщо усе це перевернути, то виявиться, що в основі цих означень лежить найголовніше, чим живе Всесвіт, — Бог й Особа, а саме: руське (українське) Аз, колись принесене аріями в Аратту, розчинене в інших мовах і раптом знову воскресле з пітьми століть наприкінці першого тисячоліття в Київській Русі.

Бог