Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 2

– У того шибеника Томаша не очі, а ґудзики, нічого не бачать, – буркотів, віддаючи конверта Косові. – Ану глянь, що там Гітлер пише.

Треба лампу засвітити.

Повернувшися до сіней, хлопці зачинили двері, опустили на вікно завіси. Саакашвілі запалив карбідного ліхтаря, бо електричне світло було лише в бункері. Тим часом Єлень піднявся на кілька сходинок і спитав, задираючи голову:

– Томеку, ти що, сліпий?

– Я бачив, але думав, що проїде мимо.

– Не думай забагато, бо впрієш. Доповідай…

– Справи непогані, друзі, – пожвавішав Кос. – Штаб нашого окремого саперного батальйону для особливих завдань повідомляє, щоб ми були готові, бо завтра на підступах до Рітцена можна сподіватися польських більшовицьких частин, себто нашої армії… Вийми йому кляпа й розв'яжи руки.

Саакашвілі виконав наказа й з власної ініціативи підсунув німцеві табуретку.

– Сідай.

– Можемо повернутися до перерваної розмови, – усміхнувся Кос. – Значить, ви запропонували обер-лейтенантові не виконувати наказу, а він вас посадив де арешту на баржу, що стоїть у замінованому шлюзі.

Довгу хвилину тривала мовчанка. З одного й другого боку, десь поряд, ударили важкі артилерійські залпи. Німець злякався.

– Це наші, – заспокоїв його Густлік і додав: – Можеш мені, хлопче, подякувати, що тебе твої не висадили в повітря.

Знову тиша. Полонений сидів, опустивши голову.

– Де заміновано і де центральний пост підриву? – запитав Кос.

Німець підвів голову і, вороже глянувши на танкістів, сказав:

– Жодного слова більше.

– Жодного слова? А то чому ж?

– Фронт ще не прорваний. Я не хочу, щоб затопили. Чи обер-лейтенант, чи ви.

Кос рвучко підвівся, ступив крок уперед, але опанував собою і тихо сказав:

– Ти думав, що фронт уже пройшов далі. Людей тобі не жаль, тільки троянд. Зачини його, Гжесю, у підвалі, але окремо.

Саакашвілі кивнув німцеві й перший рушив по сходах. Єлень стояв замислившись, Кос.ходив туди й назад.

– Сидить, – Григорій кинув ключа на стіл, де лежала зброя.

– Нехай подумає, – додав Густлік.

– А ми вже готові були прийняти його до гурту… Обер-ефрейтор Кугель, рятівник троянд і містечок, – говорив далі Кос, походжаючи по сінях з насупленим, замисленим обличчям: – Ще трохи і вчинили б таку дурницю…

Розділ XVI ЧОРНИЙ ЖЕРЕБ

Кос швидко ходив по сінях, Єлень щоразу затуляв долонею вогника карбідної лампи, щоб не згасав від подуву, зиркав на командира. Врешті не втерпів:

– Тобі ще далеко?

– Куди?

– Цього не знаю, але ж кудись ідеш.

– Відчепись, – буркнув Янек. – Ходжу, бо думаю.

– Нам не скажеш?

– Скажу.

Кос сів на табуретку між Єленем і Саакашвілі, уважно глянув їм в очі.

– Хлопці… – поспіхом сягнув до кишені мундира на грудях, витяг ганчір'яний пакуночок, знайшов товстого теслярського олівця і, відсунувши зброю, почав креслити на столі: – Тут ми, тут озеро й шлюз… Далі канал, а внизу Рітцен. Місто, звичайно, укріплене, бійниці в стінах, у підвалах кулеметні вогневі точки. Ми можемо це все залити.

Усі троє все нижче нахилялися над столом.

– Шлюз замінований, дроти йдуть до бункера, – підказав Густлік, – залишається перевірити, чи пекельна машина в порядку, – і можемо підривати.

– Так зразу?

– А чого чекати?

– Наших. Вода повинна залити місто, коди піхота піде в атаку. Не пізніше й не раніше. Тоді відступить ворожа оборона, наші дивізії вийдуть на Зеелівські висоти і… на Берлін.

– А як знати коли? – запитав Саакашвілі і, ненароком, зачепивши пакуночок, розсипав хрести, тигрове вухо й фотокартки.

Янек присунув до себе фото, уважно оглянув, немов уперше бачив, а потім усміхнувся.

– Треба повідомити про все наших, а потім по сигналу підірвемо. Нехай, наприклад, пустять три рівні червоні кулеметні черги у напрямі шлюзу.

Засичав вогник карбідної лампи, пригас і знов підстрибнув. На стінах захиталися здорові тіні.

– Треба пройти лінію фронту.

– Я, – підвів руку Григорій.

– Зась, – буркнув Густлік. – На це треба мати сили.

– Хто перший зголосився, за тим право вибору, – заперечив грузин.

– Сам піду, – вирішив Кос, торкаючись кошлатого тигрового вуха. – У тайзі я навчився рухатися тихо, майже як Шарик.

– Ні, не підеш, ти командир і повинен командувати, – правив своєї Григорій.

– Правда. Мусиш залишитися тут, – ствердив Єлень. – Як німці щось пронюхають, доведеться захищати шлюз, а хто тоді буде командувати?

– Тут вам не танк.

– Не танк, нема «Рудого», – посмутнів Саакашвілі.

– Все одно: ти командир і не підеш.

– Кинемо жереба. – Янек узяв зі стола коробку, витягнув три сірники.

– Почекай, шкода ламати, – стримав його Єлень, сягнув до патронташа, взяв три патрони і поставив рядочком на столі. – Оцей іде, – показав патрона з чорним вершечком.

Кос глянув на патрони й нічого не сказав. Одне діло тягнути сірника, це схоже на жарт, на забаву. Зовсім інше – стрункі блискучі патрони, з гострими смертоносними вістрями. В грудях хлопцеві похололо, але тільки на мить.

– Згода, – сказав Григорій, підсуваючи шоломофона. – Чорний жереб.

– Хай так, – погодився Янек.

– Ні, – пролунав раптом рішучий голос на сходах. До столу підійшов Черешняк і поклав ще одного патрона.

– Хочеш іти через лінію фронту? – запитав Густлік.

– Може, не мені випаде, – щиро відповів Томаш. – але зараз не той час, щоб, як мужик, то значить гірший від інших.

Кос простягнув руку, узяв Томашевого патрона й хвилину потримав його в руках.

– Ти залишив пост.

– Згори мало що видно.

– Знаєш, про що йдеться.

– Звичайно, знаю. Вуха в мене чисті, – усміхнувся, бо єдиний не встиг скупатися після повзання по грязкій ріллі.

Янек пильно подивився солдатові в очі і мовчки поставив четвертого патрона біля решти. На стіні завмерли людські тіні й подовжені до велетенських розмірів близьким полум'ям чотири гострі жереби.

Григорій глибоко зітхнув і, одним рухом згорнувши всі патрони, вкинув їх до шоломофона, потрусив. Тихо задзвеніло.

– Хто?

– Бери перший, – наказав Кос і майже водночас сягнув до патрона.

Саакашвілі швидким рухом видобув свого, підсунув ближче до світла і відсунув – не фарбований.

Кос, усміхаючись, повільно розкривав долоню. Махлював, як кажуть картярі. Побачивши вершок патрона, сівохмурнів, кинув його недбало на стіл. Обидва уважно глянули на Густліка й Томаша.

Єлень немовби трохи зволікав, але коли Черешник нишком перехрестився і простяг уперед руку, сілезець стримав його.

– Забув, що казав вахмістр Калита? Поперед батька не лізь. Я зараз отого з чорною голівкою.

Дістав патрона й, поставивши його на столі, урвав, не доказавши.

Три пари очей глянули в обличчя Томаша, який простяг