Дарунок Корній - Зворотний бік сутіні

світ наповнений ненавистю та мороком. Бр-р-р-р… На щастя, мала виявилася мудрішою від темних та світлих й утекла від Морока і, напевне, від зануди Птахи куди подалі.

Сірий чоловік задоволено посміхався. О, це чудово, що Лада так багато про Мальву знає. Переповідати нічого не треба. Але чи відомо Ладі, де зараз ця дівчинка перебуває? Ні? Невже? О, це дуже дивно. Адже Мальва саме зараз гостить у світі Оранти. Звісно, вона випадково туди потрапила через Мертву ріку. Звісно, їй допомогли. Звісно, сини Лади. А хто ще може бути аж настільки відчайдушним, щоб без потреби пхатися у води Мертвої ріки? І сірий брат дуже просить Ладу зробити так, щоб мала якнайшвидше покинула світ Оранти. І чи не могла б її Лада спровадити до воріт сірого світу або до шановної Ягілки? А там її вже чекатимуть. І ще одне, дуже важливе. Не потрібно нікому розповідати про Мальву. Тобто де вона тепер і куди направляється. Гаразд?

Найперше, не треба про це розповідати Перуну. Сірий поки не може сказати, чому не треба. Але якщо сірим усе вдасться, то незабаром таку персону, як Птаха, згадуватимуть хіба що в казках і легендах…

Лада дивилася на воду, випускаючи у неї всі свої жалі та сумніви, спогади поки тримала при собі. Легше не ставало. Вона, та, що має дарувати тільки любов, ступила за лінію, де почувалася геть недобре. Це не була темрява. Темрява — відсутність світла. Але тут проблиски світла наче були. Вона розрізняла обриси предметів, впізнавала їх, але не була впевнена, що чесність тут і є чесністю, радість і є радістю, втіха і є втіхою, а не чимсь під неї замаскованим.

То була територія сутіні. Лада несподівано для себе зробила відкриття: Сутінь мешкає у кожному, навіть у найсвітлішому місці… Живе приховано, десь глибоко і втаємничено замасковано. Сутінь, як нагадування для душі, що ти можеш безповоротно згинути у сірому вирі безликості. Сутінь, яка наповнена не предметами, а обрисами, які заледве проглядаються. Сутінь, яка легко перетворює добро просто на слова, а не вчинки та дії. Сутінь, яка породжує безликість. Яка не є гармонією, яка завше з’їдає найцінніше в тобі, якщо дозволити це зробити.

Лада щойно дозволила — і це знання з’їдало її.

6. Хочеш миру — готуйся до війни

«Помста буває солодкою», — дурнуватий вислів, і тільки тупаки думають, що це саме так. Помста — це елемент відчаю. Морок це добре знав. Від того самого відчаю потвори у Мертвій ріці безжально мстили темним. Вони були приречені на невидиме примітивне існування, і єдине, що живило їх, — це помста. Морок не вірив у палкі запевняння світлих, що у воді ріки Забутої-Незгаданої геть ніхто не живе. Звісно, йдеться не про істот, які ненавидять усе темне і нищать його, щойно хтось із темних торкнеться води ріки. Справа у самій воді, яка, зустрівшись із водами Чорнобогового джерела, перетворюється на потворну отруту для всіх темних. Морок знає правду про цю воду, як і більшість темних. І його брата, і Мальву вбили не потвори, а вода ріки.

Чому так сталося? У випадку з братом — це випадковість. З Мальвою? У смерті Мальви винен проклятий. А його у світ темних привела Мара. Принаймні це стверджувало полум’я Навії. Він має зустрітися з Марою. Навіщо вона приставила до Мальви свого шпигуна? Ні, ні… Він не вірив, що Мара готувалася вбити власну онуку. Можливо, вона просто хотіла викрасти її з Оселища Відтіні, але не вбивати.

Те, що сталося з Мальвою, таки випадковість — прикра та неминуча… А проклятий? Шпигун чи жертва? Мара йому зараз була потрібна, як повітря. Вона мусить допомогти розібратися в тому, що відбувається.

Де зараз душа Мальви? Серед живих чи поміж мертвих? Хто ліпше від Мари це знає? Якщо Мальва справді мертва, то Мара за правилами мала б провадити її душу до Прави. Чому ж не примчала до нього зі звинуваченнями, щойно дізналася про кончину онуки? Отже, справа у проклятому. Він її шпигун і про все встиг доповісти. Або не встиг, а душі Мальви серед тих, кого має супроводжувати Мара на той світ, нема… Отже, є шанс, що Мальва таки жива, чи нема?

Учора він був в Оракула. Старий геть змарнів. Навіть почав втрачати пам’ять. Бо відразу його не впізнав. Уже з порога, без слів привітань накинувся зі звинуваченнями. Обізвав сірим покидьком, нездарою, спокусником і звинуватив у смерті дружини Майї. Мор розумів: старий Оракул доживає. Отже, грядуть великі переміни. Прихід у світи нового Оракула завжди супроводжується великими потрясіннями. Коли ж Оракул зрозумів, що помилився, переплутавши Морока з кимось іншим, то засоромився, знітився і без вмовлянь дозволив запитати його про що завгодно, правда, лишень один раз. Морок якусь мить вагався, чи взагалі варто питати, адже старий у такому гнітючому стані, і, зрештою, про що запитувати? Чи жива онука, чи мучилася вона, помираючи, чи причетна Мара до смерті Мальви? Перше й друге питання відкинув. Що йому це дасть? Мертвого з Мертвої ріки не дістати й не воскресити. Тож запитав про Мару. Старий спроквола прорік: «Мара не зрадниця. Вона любить свого сина, любить тебе і любить Мальву». І більше нічого старий йому не сказав. Бо відразу заснув у своєму широкому кріслі, стискаючи в руках білу патерицю. Отже, не зрадниця? Добре.

Вогонь у каміні, на який Морок незмигно дивився, помалу гаснув, чоловік нахилився, взяв кілька дровиняк, підкинув у полум’я. Воно сердито зашипіло, зашкварчало. Дрова були, мабуть, трішки вологі. Зараз кімната кабінету здавалася затісною, наче дурні думки та сумніви заполонили не лишень його голову, а й простір довкола.

За дверима почулися голоси. Зітхнув. Схоже, до нього гості. Відчував, що з поганими новинами. Він любив погані новини, але зазвичай вони стосувалися чужих світів, і приносили їх туди темні.

У двері бібліотеки несміливо постукали:

— Увійди, — сказав Морок, неохоче стаючи з крісла та відриваючи очі від вогню.

Двері прочинилися й на порозі з’явилася кремезна постать його найліпшого воїна — Радегаста.

— Славним йменням батька Чорнобога вітаю тебе, Повелителю! — Радегаст низько вклонився, чекаючи від Мора відповіді.

Той лишень кивнув головою, тримаючи паузу. Коли ж та аж надто затягнулася, вичавив із себе: «Ну?»

— Повелителю! Я їй сказав, що ви нікого не приймаєте, але вона дуже наполеглива. Каже, що справа термінова і стосується Стрибога.

Мор сердито закрутив головою. Того ще бракувало. До всіх його бід додалася ще й ця. Хтось відчайдушний