Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

богів своїми предками. Інколи, як-от (за моїм припущенням) в Уруку, передавання влади людям, що мали гарячі лінії до богів, творило дива. А коли диво не відбувалося, як, напевне, траплялося нерідко, від того залишалося дуже мало такого, що могли б розкопати археологи.

Урук став не лише містом, а й державою, з централізованими інституціями, що призначали податки, приймали рішення, що об'єднували громаду, і підтримували все це силою. Кілька чоловіків (очевидно, не жінок) обіймали найвищі посади; більші групи вояків, землевласників, торгівців та письменних чиновників їм допомагали. Практично всі заради міцнішання держави мали поступитися частиною свободи, але то була ціна успіху в тяжкі часи. Громади, що платили цю ціну, могли залучити більше людей, багатства та енергії, ніж переддержавні суспільства.

Після 3500 років до н. е. міста та держави піднесли суспільний розвиток Месопотамії й поширили його назовні, як колись землеробські поселення поширилися за межі Горбистих Схилів. Матеріяльна культура в урукському стилі (чаші зі скісними краями, письмові таблички, розкішні храми) поширилася до Сирії та Ірану. Дискусії щодо того, як це відбувалося, дуже подібні до дискусій щодо початкового поширювання землеробства. Мабуть, мешканці густонаселеного, високоорганізованого півдня Месопотамії колонізували слабко осілу, менш централізовану північ. Габуба Кабіра в центральній Сирії має такий вигляд, наче хтось склонував околиці Уруку та перекинув їх на тисячу миль. А Тель Брак, що був великим містом набагато раніше, ніж винайдено чаші зі скісними краями, справляє таке враження, наче місцева громада запозичувала та вибирала лише деякі зі звичаїв, винайдених в Уруку. Селяни, що ледве зводили кінці з кінцями й бачили успіх месопотамських міст, могли дозволити місцевим жерцям перетворитися на королів, а амбітні жерці, бачивши розквіт релігійних лідерів Уруку, могли умовляти, обманювати чи застрашувати селян, аби їм надали таких самих повноважень. У будь-якому разі люди, що віддавали перевагу землеробському способові життя, могли опиратися утворюванню держави не більше, ніж мисливці-збирачі за кілька тисяч років до того могли протидіяти становленню землеробства.

Втілювання богів

 

оки близько 5000 років до н. е. перші землероби тяжко працювали, аби виростити зерно на рівнинах Месопотамії, ще безстрашніші сміливці вирушали з долини Йордану через Синайську пустелю випробовувати свій талан біля Нілу. Єгипет мав мало придатних до одомашнювання рослин і відставав від Горбистих Схилів у запроваджуванні землеробства, але новий стиль життя одразу пишно розквітнув, коли туди завезли потрібне насіння та тварин. Ніл щороку розливався саме тоді, коли цього потребував врожай, а великі оази, багаті на дощі, підтримували землеробство далеко на територіях, де нині пустеля.

Проте ці переваги означали, що зникнення мусонів близько 3800 років до н. е. завдало Єгиптові навіть більшої шкоди, ніж Месопотамії. Багато єгиптян полишили свої оази та скупчилися в долині Нілу, де було багато води, але мало землі, особливо в Верхньому Єгипті[91], де долина вужча. Як і в Месопотамії, розв'язати проблему могла лише організація. Розкопані поховання свідчать, що лідери поселень Верхнього Єгипту грали і військову, і релігійну ролі. Успішні керівники багатішали, коли їхні поселення здобували нові землі; неуспішні керівники зникали. Отже, на 3300 роки до н. е. сформувалися три невеликі держави. Кожна з них мала багате кладовище, де ранніх королів — якщо це для них не зависокий титул — у супроводі золота, зброї та імпорту з Месопотамії покладали спочивати в похованнях, що мавпували месопотамійську архітектуру.

Королівства воювали, аж поки на 3100 роки до н. е. лишилося одне. В цій точці масштаби королівських пам'ятників почали вибухово більшати, до того ж раптово з'явилося єгипетське єрогліфічне письмо. Напевне, письмом володіла лише вузька група, як у Месопотамії, проте від самого початку єгипетські тексти містили не лише бюрократичні звіти, а й оповіді. Один знаменний напис каже, що король Верхнього Єгипту на ім'я Нармер близько 3100 року до н. е. завоював Нижній Єгипет, тоді як згідно з іншим тут брав участь дехто на ім'я Король Скорпіон[92]. Пізніші тексти згадують також завойовника на ім'я Менес (можливо, це та сама особа, що Нармер). Попри заплутаність деталей, основна оповідь очевидна: близько 3100 року до н. е. долину Нілу об'єднано в найбільшому королівстві з усіх, що доти бачив світ. Його населення могло досягати мільйона осіб.

Після 3100 року до н. е. матеріяльна культура Верхнього Єгипту швидко поширилася на всю долину Нілу. Можливо, нижньоєгиптяни (чи добровільно, чи через потребу не програти змагання) наслідували верхньоєгипетський спосіб життя подібно до того, як на кілька тисяч років раніше відбувалася експансія землеробства, чи до того, як культура Уруку розповсюджувалася в тогочасній Месопотамії. Проте цього разу ми маємо явні свідчення, що населення Верхнього Єгипту, зорганізоване в державу, зростало швидше, ніж сільське населення Нижнього Єгипту, й що політична уніфікація частково зводилася до південно-північної колонізації.

Попри всі спільні риси експансія Уруку в Месопотамію після 3500 року до н. е. та верхньоєгипетська експансія після 3300 року до н. е. мали різні наслідки. По-перше, саме тоді, коли Нармер/Менес/Король Скорпіон після 3100 року до н. е. взявся підкорювати Нижній Єгипет, експансія Уруку раптово припинилася. Сам Урук згорів, а більшість пізніших поселень з матеріяльною культурою в урукському стилі збезлюділи. Чому — лишається загадкою. Коли близько 2700 року до н. е. в текстах постає більше інформації, південні месопотамійці, що тепер називали себе шумерами, були поділені між тридцятьма п'ятьма містами-державами, кожна зі своїм боговитим королем. Після розпаду Уруку найбільшим західним осередком став об'єднаний Єгипет.

Чому Єгипет та Месопотамія розійшлися, досі ніхто не пояснив. Можливо, Єгипет, із його єдиною річковою долиною та дельтою, кількома оазами та пустельним оточенням, було легше завойовувати, ніж Месопотамію з двома річками, численними притоками, де міг триматися опір, та навколишніми горбами, де було чимало цілком життєздатних суперників. Чи, можливо, Нармер тощо просто приймав кращі рішення, ніж нині безіменні королі Уруку. Чи, може, вирішальним був якийсь цілком інший чинник. (До цього питання я повернуся пізніше.)

Є ще одна велика відмінність між Месопотамією та Єгиптом. Шумерські королі проголошували себе богоподібними, а єгипетські королі проголошували себе богами. Серіял про Зоряну браму, відгалузок від фон-Денікенової книжки, пропонує просте пояснення: Нармер та його гурт були справжніми космонавтами, тоді як королі Уруку були просто друзями космонавтів. Але хоч як це привабливо простолінійно, немає жодних свідчень на підтвердження, тоді як є досить багато свідчень про те, що фараони (так називали єгипетських королів) дуже багато робили заради пропагування свого образу в ореолі боговитости.

Самовибожнювання більшість теперішніх