Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

Я не хотіла цього визнавати, але трішки зашарілася. Давно мені ніхто не робив компліментів. Пора звикати до цього знову.

– Не думав, що знову побачу тебе так скоро, – продовжив Джонні, обходячи авто, щоб відчинити мені двері. – На аукціоні ти була схожа на Попелюшку.

Я здивовано підняла брови, мовчазно просячи уточнити, що він мав на увазі.

– Таємнича незнайомка, що з’явилася нізвідки, зачарувала своєю дивовижною красою і покинула бал раніше за всіх.   

Я тихо розсміялася, дивуючись, як йому вдається бути таким невимушеним. У мене було відчуття, що я знаю його вже багато років, а не кілька днів. У його присутності я відчувала дивний спокій. З ним було неймовірно комфортно, і я на мить подумала, що, можливо, не все так погано.

Відчинивши двері машини, Джонні злегка нахилив голову й театральним жестом вказав усередину.

– Прошу, пані, – підморгнув.

– Дякую, – відповіла я і повільно сіла в машину.

Хоча була лише десята ранку, спека на вулиці вже була нестерпною, тому, опинившись у прохолодному салоні авто, я відчула приємне задоволення.

Джонні сів за кермо й завів двигун.

– Куди ми поїдемо? – запитала я.

– Нехай це буде для тебе несподіванкою, – відповів хлопець, і його очі хитро зблиснули.

Я завжди любила сюрпризи, тому абсолютно не засмутилася, навпаки, моє тіло пройняло приємне відчуття очікування нових вражень.