Юшманов В В - Мольфар і Навка, Юшманов В В

 

Навці ідея походу до Диких не сподобалася.

Сами себе вони кличуть “Вільні”. Бачу, що ти їх недолюблюєш. Ні, тут справа не в любові. Там інша культура. Вони піклуються лише про себе. Саморозвиток понад усе. Лікаря знайти буде важко. І все одне він буде гірше за тебе. Таку кількість вагітних самиць дослідити мене непосильно. Там ще треба відхилення від норми шукати. Прийняти заходи щодо їх виправлення. У нас будуть різні рівні. У нього вал, а  для мене окремі, мабуть, більш важкі випадки. Я розумію. Боязко. Дух же не в змозі задати шкоди людині. Так. Але кажуть, що дехто з них мають змогу провести у Першосвіт напряму. Ні, без тебе не піду. Одинаком я не буду повноцінною Сутністю. Та й не можна відпускати Берендея наодинці!

Ми сперечались та продовжували обійматися. Обидва розуміли, що рішення вже прийняте. Відступати немає сенсу. Відверто, я сподівався на допомогу моїх дівчат, якщо щось піде не так.

 

“Кам’яне село” — одне з місць сили Житомирської області, поруч з Олевськом. Величезні валуни розташовані безпосередньо у лісі. Як вони тут опинилися? Кажуть, Льодовик. Прихильники “теорії змов”, безумовно, мають власне бачення.

Камені справляють враження. Багато стежок, саморобних дерев’яних сходів. Тобто екскурсії у даному місці є звичайною річчю. Багато чого можна побачити, коли сонечко сяє. Ніччю ми, майже, нічого не помітили. Дякувати Навке за Коника! Навіть, немає іншого способу потрапляння на свято при живому тілі. Було біля одинадцятої вечора. Берендей провів мене до двох величезних валунів. Маленький простір поміж ними й був входом у цікаве приміщення. Мабуть, слово неправильне. Увійшовши ми побачили величезну зелену галявину, овальної форми та мала розмір стадіону для гри у футбол. Ближче до краю можна було побачити невеличке озерце, посеред якого лежав величезний та зовсім плоский камінь. Дикі розташувалися перед ним.

Задоволення від тактильних відчуттів, мабуть, присуче всім Сутностям. Смарагдовий, м'який мох — красномовне підтвердження цієї тези. Одразу побачив проблему: моє фізичне тіло залишало сліди. Вони, безумовно, зникали за деякий час, але присутність на святі живої людини підкреслювалось наочно. Про інкогніто можна, навіть, не думати.

Зацікавленість моєю персоною виявилася одразу. З початку побачив біля себе хмару, яка поступова приймала вигляд жіночої фігури. У голові з’явився шум. Заблокував цей контакт. Біль пройшов, а ставлення морока уповільнилося. У решті решт він прийняв цілком конкретні, та знайомі контури. Кого він нагадував? Не пам’ятаю. Мабуть, якась акторка чи представниця бомонду. У цих питаннях я не “копенгаген”. Не полюбляю дивитися кретиноскоп. 

Майже, звично занурився трохи глибше (додав новий вимір). Морок зник. Я шукав транслятора. На цю роль краще за всіх підходили дві Душі, які не мали конкретної форми та були замотані у сіру тканину. Намагання заговорити не дало результату. Образи! Відправив до них зображення морока, який танув. Цей канал комунікації був більш успішний. Отримав жаль у відповідь. Трохи далі стало цікавіше. Мене надали інструкцію (більш повне тлумачення) як користуватися каменем в озері. Він, виходить, щось на кшталт тривимірному екрану. Ти транслюєш образ, а він з’являється на камені у великому розмірі, тобто побачити морок має будь-хто. Цікаво. Закутані залишили повідомлення що вистава почнеться десь через годину та втратили цікавість до нас. Прикольно. Будемо дивитися кіно, об’ємне.

Більш захоплююче стало те, що Берендей знайшов знайомих! Дві, невідомі мене Сутності, спілкувалися з ним довільно живо. Потім він мене розповив, що то його старі друзі з “Кола”. Спільно перебували у своєрідному полоні. Вони були з тих, хто не втрачав надію та продовжував пошуки виходу. Боролися. Йшов час. Ми із приятелями Берендея підійшли до озера. Поруч знаходилися багато Сутностей. Вистава почалася.

Треба пояснити. На камінь транслювалися образи. Вони були збільшені до великих розмірів, щоб будь-хто мав змогу побачити. Тривимірне кіно! У людей ідею підхопили? Одна відмінність. Глядачі одномоментно були й дійовими особами. Не просто виражали власне відношення до вистави на сцені із каменя. Іноді прохали повторити те, що незрозуміло, чи, навпаки, сподобалося. Повтор завжди був трошки іншим, тобто матеріал засвоювався більш якісно.

Дикі, мабуть, не люблять нашу символьну мову, але розуміють ону. Спілкування йшло образами. Зараз спробую перекласти. Забарвлення втрачаємо. Атмосферу. На жаль, літерами цього не можна передати. Ось що ми побачили.

Тенденцію зникнення щойно висвободжених від пут фізичного тіла Душ вони також помітили. З’явилося побоювання, що знов відкрився портал “Солов'я розбійника”. Так. Сие чудо мешкало в наших лісах. В Поліссі. Біля Чернігова, якщо вірити билинам. Я то вважав їх казкою. Дикі, навпаки, впевнені у її правдивості. Для перевірки здогадки спільнота відправила цілу експедицію. Їх поселення невелике. Так що загін із трьох осіб виглядав пристойно. Випадково його голова (усі називали її Кікіморою) почула про “Коло”. Вони почали спостерігати та отримали докази, що Душі затягує саме туди. Загін безстрашно увійшов в центр “Кола”.

Дикі не вміють не літати, не телепортуватися. Ці троє також. На жаль, вони попали в пастку. Повернутися стало неможливим. Надалі оповідання було про чисельні, але, марні намагання знайти вихід з цього солодкого полону. В якийсь час до них приєднався Берендей. Наступні намагання звільнитися були з його допомогою. Раптом побачив себе у військовій формі. Я увійшов у будівлю, після чого напруга зникла. Души почали тікати. Знов побачив себе з перекошеним обличчям, коли біг до власних дівчат. Ведмідь з іклами, які сяяли білим кольором. Прожектор. Відліт звільнених Душ. Все.